Разделы: Урология |

Вплив селективного α-адреноблокатора тамсулозину на еректильну функцію у пацієнтів із СНСШ, зумовленими ДГПЗ

страницы: 45–50

 

Матеріали та методи дослідження

Результати дослідження

Обговорення результатів дослідження

Висновки

 

Пропонуємо вашій увазі огляд дослідження, проведеного провідними вченими відділення урології Каїрської університетської лікарні (Єгипет) A. Shelbaia, W.M. Elsaied, H. Elghamrawy, A. Abdullah, M. Salaheldin, які вивчали вплив селективного α-адреноблокатора тамсулозину гідрохлориду на еректильну функцію в одружених чоловіків із симптомами нижніх сечових шляхів (СНСШ) на фоні доброякісної гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ).

 

ДГПЗ – це патологічний процес, що є однією з причин розвитку СНСШ у чоловіків старших вікових груп. За підрахунками вчених, 43% чоловіків старше 65 років відмічають СНСШ і/або зниження швидкості потоку сечі. Приблизно у половини з цих пацієнтів у результаті даного захворювання істотно знижується якість життя (Braun M. et al., 2000; Rosen R. et al., 2003; McVary K.T., 2003).

При збільшенні очікуваної тривалості життя та абсолютного числа літніх людей дедалі важливішим стає проведення досліджень з вивчення захворювань, асоційованих з віком. Останніми роками увага дослідників була прикута до зв’язку СНСШ/ДГПЗ і еректильної дисфункції (ЕД), оскільки ці патології досить часто поєднуються у чоловіків більш старшого віку. Кореляція між ЕД і СНСШ є також важливою для лікарів, адже лікування одного порушення може негативно позначитися на перебігу іншого. Майже всі існуючі методи терапії СНСШ (хірургічні і медикаментозні) можуть вплинути на деякі аспекти сексуального здоров’я чоловіків. Сьогодні широкої популярності в лікуванні СНСШ, зумовлених ДГПЗ, набув селективний α1-адреноблокатор тамсулозину гідрохлорид. З огляду на це, мета даного дослідження полягала у вивченні ефективності прийому тамсулозину гідрохлориду у пацієнтів з ЕД і СНСШ.

Матеріали та методи дослідження В начало статьи

У проспективне рандомізоване одинарне сліпе дослідження ввійшли 60 одружених чоловіків віком 45-69 років зі скаргами на СНСШ/ДГПЗ із превалюванням обструктивної чи іритативної симптоматики або обох типів розладів, а також на ЕД. Критерієм включення в дослідження була наявність скарг на СНСШ у результаті ДГПЗ; критеріями виключення – цукровий діабет, гіпертонія, серцева та печінкова недостатність, паління в анамнезі, проходження на даний момент курсу променевої терапії, попередні операції на статевому члені, його травми, хірургічні втручання на органах малого таза, паховому каналі або заочеревинному просторі.

Учасників розподілили порівну на дві групи – пацієнтів, які приймали тамсулозину гідрохлорид у вигляді капсул по 0,4 мг 1 раз на добу протягом 1 року і плацебо – за аналогічним принципом. У них було ретельно зібрано анамнез хвороби і скарги, проведено пальцеве ректальне дослідження та фізикальне обстеження органів черевної порожнини. Із лабораторних методів діагностики чоловікам виконали аналіз сечі, визначили рівні сечовини крові, сироваткового креатиніну і холестерину, тригліцеридів, простатспецифічного антигену (загального і вільного), глюкози в крові (натще і через 2 год після навантаження), сироваткового тестостерону. Радіологічне обстеження було представлене УЗД органів черевної порожнини і малого таза за допомогою високочастотного датчика, доплерографією судин статевого члена, а також урофлоуметрією.

Для об’єктивізації типу і ступеня тяжкості симптомів порушеного сечовипускання використовували Міжнародну шкалу оцінки простатичних симптомів (International Prostatic Symptom Score, IPSS). Сексуальну функцію досліджували з використанням опитувальника Міжнародного індексу еректильної функції (International Index of Erectile Function, IIEF).

Протягом дослідження пацієнти відвідували лікаря для здійснення скринінгу, під час якого проходили анкетування за опитувальником IIEF. Кожний випадок появи побічних ефектів чи скарг було зафіксовано.

Результати дослідження В начало статьи

Середній вік обстежуваних становив 53,9 ± 6,1 року (від 45 до 69 років); маса простати – 13-120 г (в середньому 47,5 ± 18,8 г). Етіологія ЕД в чоловіків обох груп представлена в таблиці 1.

Таблиця 1. Розподіл первинних етіологічних факторів ЕД між пацієнтами обох груп

Чинники

Група α-адреноблокатора

(n = 30)

Група плацебо

(n = 30)

К-сть

%

К-сть

%

Артеріальна недостатність

6

20

3

10

Венозне просочування

6

20

8

26,7

Артеріальна недостатність і венозне просочування

3

10

1

3,3

Психогенний фактор

15

50

18

60

Всього

30

100

30

100

У ході дослідження була встановлена сильна негативна кореляція між загальною кількістю балів за шкалою IPSS і опитувальником IIEF (r = -0,4; р < 0,001), що вказує на зв’язок ступеня тяжкості СНСШ з ЕД.

Середній вік чоловіків у групі прийому тамсулозину становив 55,6 ± 1,0 року, тобто вони були значно старші, ніж у групі плацебо – 52,2 ± 1,2 (р < 0,05). Вік 22 (73,3%) пацієнтів у групі тамсулозину перевищував медіану віку усіх учасників дослідження (53 роки), у той час як у 22 (73,3%) осіб у групі плацебо вік був меншим за медіану середнього віку (р < 0,05). Середнє значення кількості балів за шкалою IPSS у групі тамсулозину дорівнювало 13,3 ± 0,6 (медіана 13,5), що було співставно з таким у групі плацебо (р > 0,05). Згідно зі шкалою IPSS, на початку дослідження більшість (93,3%) чоловіків з групи α-адреноблокатора мали помірні СНСШ; у жодного з них не виявлено симптомів тяжкого ступеня, в той час як 76,7% осіб з групи плацебо скаржились на СНСШ помірної вираженості, 20% – на тяжкі (рис. 1). Ця різниця була статистично значущою (р < 0,05).

Tamsulozin_ta_ED-1.png Tamsulozin_ta_ED-2.png
Рис. 1. Оцінка СНСШ за шкалою IPSS до і після лікування у групі прийому тамсулозину (А)і в контрольній (В) Рис. 2. Оцінка еректильної функції за опитувальником IIEF до і після лікування у групі прийому тамсулозину (А) і у контрольній (В)

Середні рівні простатспецифічного антигену, холестерину, тригліцеридів і тестостерону знаходились у межах норми в обох групах, всі вони були порівнянні між групами (р > 0,05), за винятком середньої концентрації тестостерону, що була значно вищою у пацієнтів з групи тамсулозину (р < 0,05).

Оцінка еректильної функції з використанням опитувальника IIEF в учасників обох груп свідчила, що у 19 (63%) чоловіків у групі тамсулозину спостерігалася ЕД легкого ступеня, у 11 (37%) – від легкого до помірного, і в жодного пацієнта не відмічено ЕД тяжкого ступеня (рис. 2). Такий розподіл частоти був співставним із групою плацебо (р > 0,05). На момент включення в дослідження відмінності в медіані показників оргазмічної функції, задоволеності статевим актом і загальної задоволеності між обома групами не були статистично значущими (р > 0,05) (табл. 2). Проте медіани загальної кількості балів за опитувальником IIEF, показника еректильної функції та сексуального бажання були статистично вищими у пацієнтів, які отримували тамсулозин, у порівнянні з групою плацебо (р < 0,05).

Таблиця 2. Порівняння вихідних показників сексуальної функції за опитувальником IIEF у чоловіків обох груп

Показники

Група α-адреноблокатора

(n = 30)

Група плацебо

(n = 30)

р-показник

Загальна к-сть балів за опитувальником IIEF

Середнє значення ± стандартна похибка

Медіана (міжквартильний діапазон)

 

22,2 ± 0,4

23 (21-24)

 

20,0 ± 0,7

19 (17-24)

0,047*

 

Еректильна функція

Середнє значення ± стандартна похибка

Медіана (міжквартильний діапазон)

 

8,7 ± 0,3

9 (7-10)

 

7,8 ± 0,3

8 (6-9)

0,02*

 

Оргазмічна функція

Середнє значення ± стандартна похибка

Медіана (міжквартильний діапазон)

 

3,2 ± 0,09

3 (3-3)

 

3,0 ± 0,2

3 (2-4)

0,749

Сексуальне бажання

Середнє значення ± стандартна похибка

Медіана (міжквартильний діапазон)

 

3,9 ± 0,2

4 (4-4)

 

3,1 ± 0,2

3 (2-4)

< 0,001*

Задоволеність статевим актом

Середнє значення ± стандартна похибка

Медіана (міжквартильний діапазон)

 

3,2 ± 0,1

3 (3-3)

 

2,9 ± 0,2

3 (3-3)

0,3

Загальна задоволеність

Середнє значення ± стандартна похибка

Медіана (міжквартильний діапазон)

 

3,2 ± 0,2

4 (2-4)

 

3,3 ± 0,2

4 (2-4)

0,9

* Статистично значущий показник.

Порівняння вихідних і кінцевих даних між обома групами для оцінки ефективності призначеної терапії свідчить, що у пацієнтів, які приймали тамсулозин, спостерігалося істотне покращення медіани показника тяжкості СНСШ за шкалою IPSS на фоні лікування (р < 0,001) (табл. 3). Так, у представників цієї групи в 24 (85,7%) випадках із 28 симптоматика з помірного ступеня тяжкості трансформувалася в легкий (р < 0,001). Разом із тим у групі плацебо спостерігалося погіршення симптоматики захворювання на кінець дослідження (р < 0,001).

Таблиця 3. Визначення ступенів тяжкості СНСШ за шкалою IPSS у пацієнтів обох груп до і після призначеної терапії

Показники

Група тамсулозину

Група плацебо

До

Після

р-показник

До

Після

р-показник

Загальна к-сть балів за шкалою IPSS

Середнє значення ± стандартна похибка

Медіана (міжквартильний діапазон)

 

13,3 ± 0,6

 

13,5 (12-15)

 

5,5 ± 0,6

 

5 (3-6)

< 0,001*

 

15 ± 0,8

 

14,5 (12-19)

 

16,1 ± 0,8

 

15,5 (14-19)

< 0,001*

Ступінь тяжкості СНСШ (n, %)

Легкий (0-7)

Помірний (8-19)

Тяжкий (20-35)

 

2 (6,7)

28 (93,3)

0 (0)

 

26 (86,7)

4 (13,4)

0 (0)

< 0,001*

 

1 (3,3)

23 (76,7)

6 (20)

 

1 (3,3)

22 (73,3)

7 (23,3)

0,95

* Статистично значущий показник.

При лікуванні тамсулозином у 6 (54,5%) з 11 осіб зі слабко вираженою та помірною ЕД нормалізувалась еректильна функція, в решті випадків мало місце зменшення вираженості даного порушення (р < 0,01) (табл. 4). У пацієнтів, яким призначали плацебо, ніяких істотних змін щодо розподілу пацієнтів за ступенем тяжкості ЕД не виявлено (р > 0,05).

Таблиця 4. Розподіл ЕД за ступенями тяжкості у пацієнтів обох груп

Ступені тяжкості ЕД

Група тамсулозину

Група плацебо

До

Після

р-показник

До

Після

р-показник

Тяжкий (6-11)

Помірний (11-16)

Від тяжкого допомірного (17-22)

Легкий (22-25)

Відсутній (26-75)

0 (0)

0 (0)

 

11 (36,7)

19 (63,3)

0 (0)

0 (0)

0 (0)

 

4 (13,3)

20 (66,7)

6 (20)

< 0,01*

0 (0)

4 (13,3)

 

13 (43,3)

13 (43,3)

0 (0)

0 (0)

5 (16,7)

 

12 (40)

13 (43,3)

0 (0)

< 0,9*

* Статистично значущий показник.

Із 24 чоловіків у групі тамсулозину спостерігалося зменшення вираженості СНСШ (зменшення загальної кількості балів за шкалою IPSS), у 18 (75%) – відмічено збільшення балів за доменом еректильної функції; у 20 (83,3%) – збільшення загальної кількості балів за опитувальником IIEF; у 6 (25%) пацієнтів показники за доменом еректильної функції повернулися до нормальних значень. Однак у 13 (54,2%) з вищезгаданих 24 чоловіків відмічено зменшення кількості балів за доменом оргазмічної функції.

Загалом серед пацієнтів, що приймали тамсулозин, медіани загальної кількості балів за опитувальником IIEF, показника еректильної функції та задоволеності статевим актом статистично значно підвищилися після лікування цим препаратом (р < 0,05). З іншого боку, медіана показника оргазмічної функції статистично значно знизилася на фоні терапії (р < 0,05). Поряд із цим медіани показників сексуального бажання і загальної задоволеності не зазнали істотних змін (р > 0,05).

У представників групи плацебо медіана балів за доменами еректильної функції, сексуального бажання, задоволеності статевим актом і загальної задоволеності суттєво не змінилися (р > 0,05).

Результати урофлоуметрії свідчили, що медіана максимальної швидкості потоку сечі була вищою в осіб, які приймали тамсулозин, порівняно з групою плацебо (р < 0,05).

Обговорення результатів дослідження В начало статьи

Сексуальна дисфункція є достатньо поширеним явищем у чоловіків старших вікових груп із СНСШ, зумовленими ДГПЗ. Її частота поступово підвищується з віком, при цьому даний розлад спричиняє зниження якості життя (Braun M. et al., 2000; Rosen R. et al., 2003). Сексуальна функція складається з декількох доменів, основними з яких є еректильна функція, сексуальне бажання, еякуляторна функція. Будь-який із цих доменів або всі разом можуть порушуватися і викликати сексуальну дисфункцію.

У фаховій літературі існує низка публікацій, в яких представлено результати досліджень з вивчення асоціації сексуальної дисфункції та СНСШ (McVary K.T., 2003). Згідно з більшістю поточних звітів, учені досліджували частоту одночасного розвитку СНСШ і сексуальної дисфункції, а також відносний ризик, пов’язаний із впливом наявності одного розладу на виникнення іншого. Так, за результатами опитування 5000 німецьких чоловіків віком від 30 до 80 років (Cologne Male Survey), СНСШ мали місце у 72,2% пацієнтів з ЕД і у 37,7% – без такої (Braun M. et al., 2000).

Одне з найбільших популяційних досліджень за участю 14 000 чоловіків (Multinational Survey of the Aging Male-7) було покликане оцінити зв’язок між СНСШ і сексуальною дисфункцією в пацієнтів літнього віку (Rosen R. et al., 2003). Його результати на основі опитування, проведеного серед 12 815 осіб чоловічої статі зі США і шести європейських країн, свідчили, що наявність СНСШ є найбільш сильним предиктором розвитку ЕД, навіть порівняно з діабетом і кардіоваскулярною патологією. Крім епідеміологічних даних, що вказують на зв’язок між СНСШ і сексуальною дисфункцією, існує ряд теорій на підтримку спільної патофізіології двох вищезгаданих порушень (McVary K.T., 2003). Потенційні механізми, задіяні в їх розвитку, включають дефіцит оксиду азоту, гіперактивність вегетативної нервової системи, активність ендотелію та атеросклероз судин малого таза.

Таким чином, одним із завдань при лікуванні СНСШ є купірування сексуальної дисфункції у випадку, коли це можливо. В арсеналі уролога наявні декілька класів лікарських засобів для терапії ДГПЗ. Слід звернути увагу на те, що досягнення прихильності до лікування тривалим курсом може бути проблемою, а порушення сексуальної функції посилюватиме ці труднощі.

У дослідженні (van Moorselaar R.J. et al., 2005) при прийомі альфузозину 1 раз на день відмічено покращення сексуальної функції у чоловіків з супутньою ЕД і/або еякуляторною дисфункцією та СНСШ після 1 року терапії даним препаратом. Дослідники оцінювали ефект цього α-адреноблокатора на сексуальну функцію в 2434 осіб із СНСШ. На початку дослідження у пацієнтів з найтяжчими СНСШ спостерігалися найбільш виражені порушення в сексуальній сфері. Після терапії виявлено значне поліпшення в порівнянні з вихідними даними показників еректильної, еякуляторної функцій, зменшення болю при еякуляції. Також встановлено, що ступінь покращення сексуальної функції корелював з величиною зменшення вираженості СНСШ та їх надокучливості.

Подібні результати щодо покращення сексуальної функції та купірування ЕД були отримані при дослідженні інших α-адреноблокаторів, зокрема тамсулозину, який зазвичай призначають пацієнтам із СНСШ на фоні ДГПЗ/інфравезикальної обструкції (Hofner K. et al., 1999; Kirby R.S. et al., 2005). У цих дослідженнях було підтверджено зв’язок між СНСШ і сексуальною дисфункцією. Логічним висновком таких результатів є припущення, що терапія СНСШ може відстрочити або запобігти виникненню сексуальної дисфункції у цієї категорії чоловіків, у яких вона ще поки не розвинулась.

У даному дослідженні з вивчення впливу прийому селективного α-адреноблокатора тамсулозину гідрохлориду 0,4 мг на еректильну функцію у пацієнтів із СНСШ/ДГПЗ встановлено, що на фоні лікування вищезгаданим препаратом у більшості (85,7%) хворих симптоматика порушеного сечовипускання від помірної вираженості зменшилась до легкої за шкалою IPSS (р < 0,001). У чоловіків зі слабко вираженою та помірною ЕД при прийомі тамсулозину еректильна функція повністю нормалізувалась, у решті випадків мало місце зменшення тяжкості даного розладу.

При порівнянні результатів терапії у пацієнтів обох груп виявлено значне покращення загальної оцінки за опитувальником IIEF, збільшення кількості балів за доменами еректильної функції, сексуального бажання, задоволеності статевим актом у групі тамсулозину на відміну від групи плацебо (р < 0,05). Разом із тим медіани показників оргазмічної функції та загальної задоволеності між обома групами істотно не відрізнялися (р > 0,05). Серед вивчених випадків спостерігалася сильна негативна кореляція між рівнем тестостерону та кількістю балів за шкалою IPSS (r = -0,6; р < 0,0001). Це вказує на те, що підвищений рівень тестостерону може відігравати протективну роль при СНСШ. З іншого боку, мала місце сильна позитивна кореляція між рівнем тестостерону та загальною оцінкою за опитувальником IIEF (r = -0,6; р < 0,0001) (підвищений рівень тестостерону може чинити захисну дію при ЕД).

Використання в цьому дослідженні опитувальника IIEF як діагностичного методу для вивчення сексуальної функції дало змогу оцінити зміни не лише еректильної функції, а й інших доменів сексуального здоров’я (оргазму та сексуального бажання).

З урахуванням спільної патофізіологічної основи для виникнення СНСШ і сексуальної дисфункції можна припустити, що нівелювання одного розладу буде пов’язане з купіруванням іншого (Costabile R.A., Steers W.D., 2006). Отже, лікування СНСШ, індукованих ДГПЗ/інфравезикальною обструкцією саме по собі може сприяти поліпшенню сексуальної функції.

Висновки В начало статьи

Результати дослідження свідчать, що на фоні прийому тамсулозину гідрохлориду 0,4 мг спостерігалося значне статистичне покращення еректильної функції, посилення статевого потягу та збільшення відчуття задоволеності статевим актом у пацієнтів з ЕД і СНСШ, зумовленими ДГПЗ. Крім того, у чоловіків відмічено відновлення нормального сечовипускання після усунення явищ інфравезикальної обструкції.

 

Огляд підготувала Марина Малєй

 

За матеріалами: A. Shelbaia, W.M. Elsaied,H. Elghamrawy, A. Abdullah, M. Salaheldin. Effect of selective alpha-blocker tamsulosin on erectile function in patients with lower urinary tract symptoms due to benign prostatic hyperplasia. Urology 82: 130-135, 2013

 

В начало статьи

 

Поделиться с друзьями: