Ефективність і безпечність застосування тамсулозину в лікуванні доброякісної гіперплазії передміхурової залози

сторінки: 45–48

S. Milicevic клініка урології, Університетський клінічний центр, м. Баня-Лука, Боснія і Герцеговина R. Bijelic Центр здоров’я, м. Баня-Лука, Боснія і Герцеговина

 

Матеріали та методи дослідження

Результати дослідження та їх обговорення

Висновки

 

Доброякісна гіперплазія передміхурової залози (ДГПЗ) – одне з найбільш частих хронічних захворювань у чоловіків, яке призводить до збільшення простати доброякісного генезу, простатичної обструкції і/або виникнення симптомів нижніх сечових шляхів (СНСШ). Поширеність даного захворювання зростає з віком. Так, клінічні прояви ДГПЗ наявні у 3 із 4 чоловіків після 70 років. У 2006 р. близько 115 млн чоловіків віком старше 50 років відмічали симптоми ДГПЗ (Ravish I.R. et al., 2007).

ДГПЗ погіршує якість життя пацієнтів (Calais da Silva F. et al., 1997), зокрема СНСШ чинять негативний вплив на їх повсякденну активність. У хворих спостерігаються розлади сну, неспокій, посилення страху, тривоги перед проведенням лікування, особливо хірургічних втручань, сексуальна дисфункція і т.д. (Jacobsen S.J. et al., 1993; Berges R.R. et al., 2001; Sarma A.V. et al., 2002). Завдання терапії ДГПЗ полягає у зменшенні тяжкості СНСШ, зниженні ризику розвитку гострої затримки сечі, що зменшує необхідність у виконанні хірургічного втручання і покращує загальну якість життя хворих. Пацієнтам з легкими та помірними СНСШ рекомендовано медикаментозне лікування з використанням двох груп лікарських засобів – α-адреноблокаторів та інгібіторів 5α-редуктази. Як правило, α-адреноблокатори частіше застосовують як препарати першої лінії у пацієнтів з легкими СНСШ або середнього ступеня тяжкості (Oelke M. et al., 2010). Альфа-адренорецептори на гладеньких м’язах шийки сечового міхура і простати є тканинами- мішенями при лікуванні α-адреноблокаторами. Таким чином, блокування цих адренорецепторів викликає релаксацію гладенької мускулатури, в результаті чого відбувається швидке зменшення СНСШ і підвищення якості життя (McConnell I.D. et al., 2003; Roehrborn C.G., 2006). Існує три типи α1-адренорецепторів (α1A, α1B, α1D) і відповідно різні типи антагоністів α1-адренорецепторів. Сьогодні порівняльні характеристики щодо клінічної ефективності і безпечності різних типів α1-адреноблокаторів залишаються нез’ясованими (Roehrborn C.G., Schwinn D.A., 2004; Anderson K.E., Gratxke C., 2007). Тамсулозин є уроселективним антагоністом α1A/α1D-адренорецепторів.

Мета дослідження полягала у вивченні ефективності та безпечності прийому тамсулозину добовою дозою 0,4 мг у пацієнтів із функціональними симптомами ДГПЗ з урахуванням зменшення суб’єктивної симптоматики захворювання, що відображалося у показниках за Міжнародною шкалою оцінки простатичних симптомів (International Prostate Symptom Score, IPSS).

Матеріали та методи дослідження В начало статьи

У дослідженні взяли участь 45 пацієнтів із функціональними симптомами доброякісної гіперплазії простати. Середній вік чоловіків становив 66,3 ± 5,8 року. Найстаршому пацієнту було 78, наймолодшому – 53 роки; таким чином, варіаційний інтервал становив 25 років.

Критерієм включення був діагноз ДГПЗ, встановлений на основі клінічної симптоматики, даних анамнезу, фізикального обстеження, кількості балів за шкалою IPSS, індексу якості життя (Quality of Life Index, QLI), рівня простатспецифічного антигену, результатів аналізу сечі та УЗД сечовивідних шляхів для визначення об’єму залишкової сечі після спорожнення. Результати обстеження печінкової, ниркової та серцевої функцій показали відсутність необхідності в хірургічному лікуванні (простатектомії).

Критеріями виключення з дослідження були: наявність в анамнезі простатектомії, гострої затримки сечі та інших розладів з боку нижніх сечових шляхів, таких як рак простати, нейрогенний сечовий міхур, камені в сечовому міхурі, рецидив інфекції сечового тракту, а також серцева, печінкова, ниркова недостатність і деменція. До початку дослідження пацієнти не приймали медикаментів, зокрема агоністів та антагоністів α/β-адренорецепторів, антихолінергічних засобів, антиандрогенів, інгібіторів 5α-редуктази.

Усім учасникам було призначено тамсулозин добовою дозою 0,4 мг протягом 12 тиж. Обстеження чоловіки проходили на 4-му тижні терапії, а також наприкінці дослідження.

При оцінюванні клінічної ефективності тамсулозину були враховані такі параметри, як:

  • симптоми подразнення (накопичення) (IPSS-I);
  • симптоми обструкції (спорожнення) (IPSS-O);
  • сумарний бал за шкалою IPSS (IPSS-T);
  • індекс якості життя (QLI);
  • побічні ефекти.

Для об’єктивізації типу та тяжкості СНСШ учасники повинні були відповісти на запитання опитувальника Міжнародної системи сумарної оцінки симптомів при захворюваннях передміхурової залози в балах (IPSS-T), які звучали наступним чином. Як часто протягом останнього місяця:

1) у вас було відчуття неповного спорожнення сечового міхура після сечовипускання?

2) у вас потреба сечовипускання була частіше, ніж через 2 год?

3) у вас мало місце переривчасте сечовипускання?

4) вам було важко тимчасово утриматися від сечовипускання?

5) у вас був слабкий струмінь сечі?

6) вам доводилося натужуватися, щоб почати сечовипускання?

7) вам доводилося вставати вночі з ліжка для сечовипускання?

Пропонувалися наступні варіанти відповідей на вищезазначені запитання:

  • ніколи;
  • рідше ніж один раз із п’яти;
  • рідше ніж у половині випадків;
  • приблизно в половині випадків;
  • частіше ніж у половині випадків;
  • майже завжди.

Відповіді на перші сім запитань оцінювалися в балах від 0 до 5 залежно від ступеня вираженості симптому. Таким чином, максимальна кількість балів за симптомами дорівнювала 35. Якщо сума балів становила 0-7, йшлося про слабко виражену симптоматику, 8-19 – про помірну, понад 20 – про виражену симптоматику. При цьому запитання 1; 3; 5 і 6-е були спрямовані на виявлення тяжкості симптомів спорожнення (IPSS-O), а 2, 4, 7 – симптомів накопичення (IPSS-I).

Опитувальник IPSS-T містить також восьме запитання, яке з’ясовує вплив захворювання на якість життя пацієнта (індекс QLI): «Як ви ставитеся до того, що вам би довелося мати наявні проблеми з сечовипусканням до кінця життя?» Варіанти відповіді такі:

0 – прекрасно;

1 – добре;

2 – задовільно;

3 – змішані відчуття;

4 – незадовільно;

5 – погано;

6 – дуже погано.

Таким чином, максимальна кількість балів за відповідь на восьме запитання дорівнювала 6.

Отримані результати підлягали статистичному аналізу з використанням індуктивної (t-тесту) та описової (середнє арифметичне і стандартне відхилення) статистики при рівні достовірності р < 0,05.

Результати дослідження та їх обговорення В начало статьи

Ефективність тамсулозину у пацієнтів із СНСШ/ДГПЗ оцінювали за допомогою шкали IPSS-T на початку дослідження, а також під час оглядів на 4-му і 12-му тижні терапії (табл. 1, 2).

Таблиця 1. Ефективність тамсулозину, підтверджена результатами анкетування за шкалою IPSS-Т

Змінна
(середнє арифметичне, стандартне відхилення)

Перше обстеження

Друге обстеження
(після 4 тиж)

Третє обстеження
(після 12 тиж)

Питання № 1

3,88 ± 1,1

2,58 ± 1,23

1,64 ± 0,96

Питання № 2

3,38 ± 1,26

2,02 ± 0,99

1,33 ± 0,88

Питання № 3

3,60 ± 1,01

2,37 ± 1,07

1,64 ± 1,07

Питання № 4

2,80 ± 1,32

1,77 ± 1,14

1,31 ± 0,92

Питання № 5

4,16 ± 0,93

2,42 ± 1,17

1,95 ± 1,11

Питання № 6

3,66 ± 1,15

2,27 ± 1,25

1,40 ± 0,92

Питання № 7

3,57 ± 1,19

2,67 ± 1,15

1,93 ± 1,03

 

Таблиця 2. Зміна показників за шкалою IPSS-Т на фоні прийому тамсулозину

Обстеження

IPSS-Т

Різниця

Різниця, %

Перше

24,95 ± 6,04

 

 

Друге (на 4-му тижні терапії)

16,09 ± 6,18

-8,86

-35,51

Третє (наприкінці дослідження)

11,2 ± 4,16

-13,75

-55,11

При ініціації лікування тамсулозином сумарна кількість балів за шкалою IPSS-Т становила 24,95, проте після 4 і 12 тиж терапії цей показник знизився до 16,09 і 11,2 бала відповідно. Тяжкість симптоматики за балами шкали IPSS-Т зменшилася більше ніж на третину (35,51%) після 4 тиж прийому тамсулозину та наполовину (55,11%) – після 12 тиж. У таблицях показано статистично істотні відмінності між початковою кількістю балів за шкалою IPSS і їх значенням після двох оглядів (р < 0,05).

Відмічено статистично значущу різницю між показниками симптомів за шкалами IPSS-I та IPSS-O на початку дослідження та після двох оглядів на фоні призначеного лікування (р < 0,05). До прийому тамсулозину середня кількість балів для симптомів подразнення становила 3,25, для симптомів обструкції – 3,82. Через 4 і 12 тиж терапії кількість балів для симптомів подразнення зменшилася до 2,16 і 1,53; для симптомів обструкції – до 2,41 і 1,66 відповідно. Також розраховувалася сумарна середня кількість балів для обох типів симптомів. Для симптомів обструкції до лікування цей показник становив 15,2 бала, після 4 тиж прийому тамсулозину він знизився до 9,64, після 12 тиж – до 6,63 бала. Для симптомів подразнення спостерігалася аналогічна позитивна тенденція щодо зменшення кількості балів за шкалою IPSS-I – 9,75; 6,45 і 4,57 бала відповідно.

Якість життя пацієнтів оцінювали за допомогою визначення індексу QLI (восьме запитання у шкалі IPSS). Індекс QLI на початку дослідження становив 4,49 бала, проте вже після 4 тиж прийому тамсулозину він знизився до 2,49, після 12 тиж – до 1,40 бала, що вказувало на покращення стану на 44,54% після 4 тиж і на 68,82% після 12 тиж лікування даним препаратом. Відмічалася статистично значуща різниця між значеннями індексу QLI до та після лікування (р < 0,05).

Побічні ефекти спостерігалися у трьох (6,66%) обстежуваних: один (2,22%) чоловік скаржився на порушення еякуляції, двоє (4,44%) – на запаморочення і головний біль, викликані вазодилатуючою дією препарату. Такі побічні дії були легкими і не потребували переривання лікування або виключення пацієнтів з дослідження.

Протягом багатьох десятиліть антагоністи α1-адренорецепторів, які сприяють релаксації шийки сечового міхура і гладеньких м’язів передміхурової залози з подальшим зменшенням субвезикальної обструкції і збільшенням потоку сечі, є препаратами, які найбільш часто призначають при лікуванні ДГПЗ (Nordling J., Hald T., 1997). Висока частота побічних ефектів, у першу чергу ортостатичної гіпотензії, була, як правило, пов’язана з прийомом 1-го покоління антагоністів α1/α2-адренорецепторів, зокрема феноксибензаміну, при застосуванні якого часто доводилося припиняти терапію (Kirby R.S. et al., 1987). Надалі цій категорії пацієнтів почали рекомендувати селективні антагоністи α1-адренорецепторів короткої дії, такі як празозин і альфузозин, потім – уроселективні α1-адреноблокатори тривалої дії (Lepor H. et al., 1992). Виникнення такого побічного ефекту, як тяжка гіпотензія, зазвичай пов’язане з прийомом празозину, теразозину, доксазозину і альфузозину (Roehrborn C.G. et al., 1995). Хоча цей побічний ефект може бути зменшений шляхом титрування дози, приблизно 10% пацієнтів вирішують все ж таки відмовитися від лікування даним препаратом (Yamada S. et al., 1994).

В останніх фармакологічних дослідженнях виявили три підтипи α1-адренорецепторів – α, α1B і α1D. Підтип α-адренорецепторів у найвищій концентрації представлений в передміхуровій залозі і є основним регулятором тонусу її гладеньких м’язів. Підтип α1B-адренорецепторів превалює у гладенькій мускулатурі великих артерій, α1D-адренорецептори – у детрузорі. Отже, лікарські засоби з високою афінністю до α1-адренорецепторів є уроселективними антагоністами α1-адренорецепторів. Так, тамсулозин є новим уроселективним антагоністом α1A/α1D-адренорецепторів. Результати досліджень свідчать, що спорідненість тамсулозину до α-адренорецепторів у 38 разів вища порівняно з α-адренорецепторами. Саме цим пояснюється значно менше число побічних ефектів тамсулозину, пов’язаних з вазодилатуючою дією препарату.

Сьогодні результати більшості клінічних досліджень свідчать про високу ефективність тамсулозину щодо нівелювання симптомів накопичення та спорожнення при ДГПЗ. У дослідженні U. Osamu et al. (2008) встановлено, що до лікування цим препаратом загальна кількість балів за шкалою IPSS становила 18,9, тоді як після 2 тиж його прийому цей показник знизився до 11,5, а після 6-8 тиж – до 9,2 бала (р < 0,0001). Крім того, у чоловіків на фоні даної терапії також покращилася якість життя. Прийом тамсулозину сприяв статистично значущому зниженню частоти денного сечовипускання (з 3,5 до 2,0 бала) і ноктурії (з 3,4 до 1,7 бала). При симптомах обструкції у пацієнтів відзначалося значне покращення потоку сечі (з 3,2 до 1,4 бала).

Щодо побічних ефектів при застосуванні антагоністів α1-адренорецепторів у дослідженні B. Djavan et al. (2004) було визначено, що запаморочення набагато частіше виникає при терапії СНСШ альфузозином і теразозином, ніж тамсулозином. Крім того, кількість випадків синкопе і гіпотензії була однаковою для тамсулозину і альфузозину. Переривання лікування у зв’язку з вазодилатуючим ефектом було більш характерним для хворих, які приймали теразозин порівняно з тамсулозином.

Висновки

Внаслідок лікування тамсулозином протягом 12 тиж у більшості пацієнтів зменшилася вираженість усіх СНСШ. Клінічна відповідь значно покращилася після більш тривалого курсу прийому препарату. При цьому побічні ефекти виникали нечасто, були легкими і не вимагали переривання терапії.

Огляд підготувала Марина Малєй

Efficacy and safety of tamsulosin in the treatment of benign prostatic hyperplasia, Med Arh. 2012; 66 (3): 173-176

 

В начало статьи

Поділитися з друзями: