Малоінвазивні технології в урології

сторінки: 15–19

Огляд конференції

 

У лютому 2012 р. проходила чергова щорічна Всеукраїнська науково-практична конференція «Малоінвазивні технології в урології». Організаторами заходу виступили Національна академія медичних наук України, Інститут урології НАМН України, Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Буковинський державний медичний університет, Івано-Франківський державний медичний університет, благодійний фонд «Здоров’я нації та суспільства». Організаційний комітет конференції представляли: член-кореспондент НАМН України, д.мед.н., професор, директор ДУ «Інститут урології НАМН України» С.О. Возіанов; д.мед.н., професор кафедри урології ФПО Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького О.В. Шуляк. За доброю традицією захід відбувся у м. Яремче (Івано-Франківська обл.). У ньому взяли участь понад 300 провідних спеціалістів з України, Росії та Білорусі. Щира гостинність, невимушена атмосфера і чітка організація заходу створювали сприятливі умови для дружнього спілкування, обміну новими ідеями, обговорення існуючих проблем. При цьому максимально насичена програма конференції дозволяла продуктивно поєднувати відпочинок з науково-освітньою роботою. Перший день був присвячений малоінвазивним методам лікування в онкоурології, другий – актуальним питанням сучасної урології.

На початку конференції зі вступним словом до слухачів звернувся член-кореспондент НАМН України, д.мед.н., професор С.О. Возіанов, який відзначив, що з кожним роком цей захід відбувається за участі все більшої кількості зацікавлених осіб, і побажав усім учасникам подальшої плідної праці та приємного відпочинку.

О.І. Литвинов, асистент кафедри урології факультету інтернатури та післядипломної освіти Донецького національного медичного університету ім. Максима Горького виступив із доповіддю «Наш досвід застосування відкритої та лапароскопічної радикальної простатектомії: онкологічні і функціональні результати».

Актуальність проблеми раку передміхурової залози зумовлена, зокрема, його розповсюдженістю. Так, ймовірність виявлення даної патології у пацієнтів віком 40-60 років становить близько 1,5%, а 60-80 років – 16%. Важливу роль у скринінгу раку простати відіграє визначення рівня простатспецифічного антигену (ПСА). Широке застосування даного методу дає змогу діагностувати цю патологію на ранніх стадіях, коли пухлинний процес обмежений лише органом і є реальна можливість вилікувати пацієнта шляхом радикальної простатектомії.

Радикальна простатектомія – один із найбільш ефективних методів лікування локалізованих форм раку передміхурової залози, виживаність при цьому становить 10-15 років. Спочатку дана операція виконувалася відкритим методом, однак з часом були розроблені та впроваджені в практику менш інвазивні методи лікування, такі як:

  • брахітерапія;
  • ультразвук високої інтенсивності;
  • кріотерапія;
  • фотодинамічна терапія.

Хоча основна мета лікування раку передміхурової залози полягає в максимізації очікуваної тривалості життя, сьогодні як пацієнти, так і лікарі приділяють більше уваги впливу терапії на якість життя. Для багатьох хворих саме цей аспект є визначальним при виборі методики лікування.

Метою дослідження була оцінка ефективності радикального лікування раку простати шляхом порівняння результатів відкритої (ВРПЕ) та лапароскопічної радикальної простатектомії (ЛРПЕ).

У клініці урології факультету інтернатури та післядипломної освіти Донецького національного медичного університету в період із січня 2000 по грудень 2010 р. з приводу раку передміхурової залози було прооперовано 112 пацієнтів. ВРПЕ була виконана 49 хворим (перша група), ЛРПЕ – 63 (друга група). Пацієнти обох груп статистично не відрізнялися за віком, індексом маси тіла, доопераційним рівнем ПСА, об’ємом простати.

Аналіз оперативних втручань свідчить про більшу тривалість виконання ЛРПЕ (у середньому 4,1 год) порівняно з ВРПЕ (2,0 год), проте в міру набуття хірургами практичного досвіду спостерігалося скорочення тривалості ЛРПЕ до 175 хв, що лише на 55 хв довше за ВРПЕ.

Об’єм крововтрати при ЛРПЕ у середньому становить 350 мл, у той час як при ВРПЕ цей показник сягає 680 мл.

Згідно з результатами опитування пацієнтів, нетримання сечі після радикальної простатектомії має найбільший вплив на якість їхнього життя. Після ЛРПЕ нетримання спостерігалося у двох (3,2%), а після ВРПЕ – у чотирьох (8,1%) осіб. Відновлення спроможності до утримання сечі відбулося швидше в групі ЛРПЕ, ніж у хворих після ВРПЕ (через 12 тиж у 88% осіб проти 63% відповідно). Цьому може сприяти дотримання певних правил і технік виконання реконструктивних операцій, однією з яких є задня анатомічна реконструкція. Вона забезпечує периферичну і динамічну підтримку сфінктера сечового міхура та запобігає його тазовому опущенню при сечовипусканні.

При оцінці функціональних результатів було встановлено, що еректильна дисфункція є одним із найбільш частих ускладнень радикальної простатектомії. Разом із тим до операції ерекція спостерігалася не у всіх чоловіків – лише у 59 (52,6%). Після операції вона збереглася у 12 (20,3%) з цих пацієнтів: у дев'яти (14,2%) після ЛРПЕ та у трьох (6,1%) після ВРПЕ.

Протягом досліджуваного періоду загальна та канцероспецифічна виживаність становила 100%, безрецидивна виживаність – 77,5% (38 із 49 пацієнтів) після ВРПЕ та 82,5% (52 із 63) після ЛРПЕ. Статистично значущої різниці між ЛРПЕ та ВРПЕ за частотою позитивного хірургічного краю не зареєстровано. У всіх хворих зі стадіями рТ3 та рТ3b з різними значеннями індексу Глісона, наявністю пухлини в хірургічному краї з екстрапростатичною інвазією та інвазією пухлини в сім’яні міхурці спостерігався біохімічний рецидив.

ЛРПЕ є ефективним методом лікування локалізованих форм раку передміхурової залози. Краща візуалізація та мініінвазивний підхід при дотриманні прецизійної техніки забезпечують більш високі функціональні результати, зменшують кількість інтра- та післяопераційних ускладнень, скорочують період відновлення.

На сьогоднішній день ЛРПЕ вважається розумною альтернативою ВРПЕ, однак вибір методу лікування раку простати повинен грунтуватися на досвіді хірурга та уподобаннях пацієнта.

О.В. Шуляк, д.мед.н., професор кафедри урології факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького виступив із доповіддю на тему «Таргетна терапія в лікуванні раку нирки».

Сьогодні в Україні спостерігається чітко виражена тенденція до підвищення захворюваності на рак нирки. У 2009 р. цей показник становив 13,6 на 100 тис. осіб серед чоловіків та 8,1 – серед жінок. Приблизно у 30% пацієнтів на момент встановлення діагнозу виявляють метастази, ще у 25-30% – вони з’являються в післяопераційному періоді. До появи сучасних протипухлинних засобів загальна виживаність у хворих із метастазами раку нирки рідко перевищувала 6 міс, також невтішним був прогноз при метастатичному ураженні кісток.

Механізм канцерогенезу раку нирки складається з наступних компонентів:

  • етіологічного: іонізуюче випромінювання, тканинна гіпоксія, оксидантний стрес, хвороба Гіппеля – Ліндау та мутації генів-супресорів пухлинного росту;
  • проліферативного: фактори росту активують клітинні рецептори з трансдукцією проліферативного сигналу в ядро та порушенням процесів мітозу;
  • судинного: для підтримки свого існування пухлина діаметром 1-2 мм вже потребує власної судинної системи. Цей процес має назву неоангіогенезу та регулюється факторами росту.

Дослідження особливостей канцерогенезу нирково-клітинного раку, особливо його світлоклітинних форм, дало змогу визнавати вагому роль неоангіогенезу в підтримці життєдіяльності пухлин даного типу та їх метастазів. Після відкриття механізму неоангіогенезу розпочався пошук препаратів, дія яких була б спрямована на блокування цього процесу на різних рівнях. Протипухлинна терапія із застосуванням таких препаратів відома як антиангіогенна таргетна терапія (ТТ) (англ. target – мішень).

Один із напрямків ТТ – антипроліферативна ТТ – полягає у блокаді Raf/MEK/ERK-кіназного механізму, завдяки чому призупиняється проліферація пухлинних клітин.

Авторами доповіді представлена оригінальна схема, що визначає чотири основні групи таргетних препаратів, зареєстрованих Управлінням з контролю за якістю харчових продуктів та лікарських засобів (Food and Drug Administration, FDA) і рекомендованих Європейською асоціацією урологів для лікування раку нирки.

1. Інгібітори судинного ендотеліального фактора росту (vascular endothelial growth factor, VEGF) – бевацизумаб.

2. Селективні блокатори позаклітинних доменів рецепторів тирозинкіназ – пазопаніб.

3. Мультитаргетні інгібітори тирозинкіназ – сорафеніб, сунітініб.

4. Інгібітори мішені для рапаміцину у ссавців (mammalian target of rapamycin, mTOR) – темсіролімус, еверолімус.

Внаслідок інгібіції VEGF відбувається зупинка ангіогенезу, регресування VEGF-залежних судин, зниження кровотоку в пухлині, зменшення постачання кисню та поживних речовин. Однак вже через 3 тиж після припинення прийому інгібіторів неоангіогенез поновлюється (Vosseler, Cancer Res, 2005).

Переваги преоперативного призначення ТТ при світлоклітинному метастатичному раку нирки полягають у тому, що:

  • за наявності позитивної терапевтичної відповіді проведення даної терапії за 12,2 тиж до операції викликає зменшення розмірів пухлини на 10-30% (Kondo T., 2010);
  • після 33 днів преоперативного прийому сорафенібу у 30 пацієнтів відбулося зменшення розміру пухлини на 9,6%; виражений клінічний ефект спостерігався у 28 пацієнтів, частковий – в одного (Thomas A.А., 2009; Cowey C.L., 2010);
  • у 52 пацієнтів, яким перед нефректомією призначали по 2-3 цикли сунітінібу, розмір пухлин зменшився в середньому на 14,5%. Нефректомію виконано у 35 (67%) пацієнтів. У 63% прооперованих спостерігалося покращення або стабілізація перебігу метастатичного раку (Powles T., 2010);
  • під впливом ТТ відбувається значна редукція тромбів у нижній порожнистій вені, що полегшує виконання хірургічного втручання (Karakiewich P.I., 2008).

Отже, передопераційне призначення ТТ є безпечним, дає змогу здійснювати контроль за прогресуванням захворювання та в більшості випадків викликає зменшення розмірів пухлини у відносно короткі терміни.

До недоліків преоперативного проведення ТТ відносять прогресування пухлинного процесу та симптоматики у разі недостатньої ефективності ТТ та подальше збільшення об’єму хірургічного втручання. Окрім того, побічні ефекти ТТ (гіпертензія, блювота, діарея, зміна реологічних властивостей крові) у певних випадках призводять до погіршання загального стану пацієнтів, ускладнення заживлення післяопераційних ран, виникнення кровотеч і тромбоемболії (Jasqmin D., 2010).

Особливості призначення ТТ в післяопераційному періоді:

  • одразу ж після видалення пухлини відбувається зменшення ракової інтоксикації;
  • є можливість визначення гістологічного типу пухлини та ступеня ядерної атипії, що дає змогу чітко призначити відповідний протипухлинний препарат і спрогнозувати його ефективність;
  • хід операції та післяопераційний період не ускладнюються можливими побічними ефектами ТТ;
  • при такій тактиці відстрочується дата призначення даного лікування, оскільки його слід розпочинати після повного заживлення післяопераційних ран з урахуванням можливих побічних дій препаратів.

Метастазектомія за можливості її проведення є доцільною, оскільки збільшує загальну виживаність пацієнтів навіть із попередньо несприятливим прогнозом.

Сьогодні досліджується ефективність імунопрепарату AGS-003 (Argos Therapeutics) в лікуванні раку нирки. Це аутологічна протипухлинна вакцина, виготовлена на основі ракових клітин конкретного пацієнта. На фоні прийому AGS-003 частота загальної відповіді (overall response rate, ORR) становить 40%, а виживаність без прогресування (progression-free survival, PFS) – 5,2 міс. Посилення імунної відповіді на фоні прийому даного препарату дає змогу прогнозувати високу ефективність комбінованої терапії із застосуванням антиангіогенних препаратів. У даний час також вивчається доцільність проведення комбінованої терапії AGS-003 + сунітініб. Відповідно до результатів даного дослідження, ORR при цьому становить 81%, PFS – 12,5 міс (Amin A., 2010).

Водночас варто зазначити, що препарати ТТ переважно ефективні при світлоклітинному раку нирки. Лише темсіролімус, сорафеніб та сунітініб відносно ефективні у лікуванні несвітлоклітинних форм раку. У разі позитивної терапевтичної відповіді на ТТ та при почерговому призначенні таргетних препаратів у пацієнтів зі світлоклітинним метастатичним раком можна досягти рівня загальної виживаності, що становить 26-29 міс.

Тему консервативного лікування раку нирки продовжив лікар-уролог вищої кваліфікаційної категорії О.Б. Банира доповідями «Механізми таргетної терапії» та «Канцерогенез раку нирки». Остання супроводжувалась демонстрацією відеофільму, який дав змогу більш чітко уявити складні патогенетичні механізми пухлинного процесу. Надалі доповідач представив увазі присутніх лекцію на тему «“Хибне коло” при метастазуванні раку передміхурової залози у кістки» та детально висвітлив роль RANK-ліганда у формуванні кісткових метастазів з показом відповідного відеофільму.

У фіналі наукової сесії «Малоінвазивні методи лікування в онкоурології» відбувся круглий стіл, де було розглянуто особливості діагностично-лікувальної тактики у хворих з малими нирковими новоутвореннями. Професор О.В. Шуляк та О.Б. Банира, зокрема, висвітлили питання оперативного лікування, активного спостереження та перспективи діагностики цієї патології, базуючись на результатах власного досвіду та даних іноземних авторів. Насамкінець, після активної та плідної дискусії професор О.В. Шуляк зробив коротке резюме стосовно оптимальних варіантів ведення хворих з цією патологію.

Другий день роботи конференції був присвячений актуальним питанням сучасної урології.

Д.мед.н., професор кафедри хірургії та урології Буковинського державного медичного університету В.І. Зайцев представив увазі слухачів доповідь на тему «Особливості ультразвукової діагностики хронічного калькульозного простатиту».

Згідно із загальноприйнятою класифікацією, виділяють такі види простатиту.

1. Гострий простатит.

2. Хронічний бактеріальний простатит.

3. Хронічний абактеріальний простатит:

  • синдром запального хронічного тазового болю;
  • синдром незапального хронічного тазового болю.

4. Асимптомне запалення простати.

Базове обстеження хворих на хронічний простатит включає збір анамнезу, об’єктивне обстеження, загальний аналіз сечі. Надалі визначають індекс симптомів хронічного простатиту, виконують тест на локалізацію запального процесу, урофлоуметрію, визначають об’єм залишкової сечі. В окремих випадках проводять додаткові лабораторні (цитологія сечі, мазок з уретри, спермограма, визначення рівня ПСА) та інструментальні (екскреторна урографія, цистоскопія, УЗД, комп’ютерна [КТ], магнітно-резонансна томографія) дослідження.

Важливе значення має також клініко-анатомічна класифікація хронічного простатиту (Тиктинський О.Л., 1990), у якій відображено структурні зміни паренхіми передміхурової залози. Згідно з нею виділяють:

  • гранулематозний простатит;
  • застійний (конгестивний) простатит;
  • атонію передміхурової залози (невроз, простаторея);
  • атипові форми хронічного простатиту;
  • склероз передміхурової залози.

Середній об’єм простати, визначений при виконанні УЗД, становить 14,5 ± 3,9 см3. Найбільш типовими ознаками хронічного простатиту, що виявляються при цьому дослідженні, є порушення гомогенності паренхіми передміхурової залози (нерівномірне збільшення ехогенності у перехідній зоні простати, гіперехогенні структури розмірами від 1 до 4-5 мм). Порушення форми та контурів простати спостерігалось у 40,4% пацієнтів.

У 21,2% осіб у простаті виявлені гіперехогенні ділянки високої («кам’янистої») щільності. Типовим для них було розташування в перехідних зонах залози, присутність акустичної тіні, чіткі нерівні контури. При доплерографії кровообіг у даних зонах практично відсутній, натомість по периферії здебільшого спостерігалося його посилення.

Отже, можна зробити висновок, що трансректальне УЗД простати з доплерографією є методом вибору для дослідження її структури.

Актуальну проблему психосоматичних розладів у пацієнтів із хронічним простатитом було розглянуто у наступній колективній праці групи урологів та лікаря-психіатра вищої кваліфікаційної категорії, психотерапевта, клінічного ординатора КЗ ЛОР «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» О.І. Іваненко «Психосоматичні розлади у хворих на хронічний простатит». Доповідач О.Б. Банира детально зупинився на психологічних особливостях пацієнтів, які страждають на хронічний простатит, описав їх типові характерологічні риси та представив результати аналізу ефективності комплексної терапії цього захворювання із залученням, окрім стандартного урологічного лікування, також і методів психіатрії.

Д.мед.н., професор О.В. Шуляк ознайомив присутніх із доповіддю на тему «Модель стандартизації етапної урологічної допомоги», підготовленою разом із О.І. Аполіхіним, І.В. Чернишевим та І.А. Шадьоркіним (ФДУ «Науково-дослідний інститут урології», Мінздоровсоцрозвитку, РФ, Москва).

У 2006 р. в Росії розпочалася реалізація першого національного проекту «Здоров’я», бюджет якого становить 230 млрд рублів. Держава вперше за багато років звернула увагу на медицину. Була зміцнена первинна ланка медичної допомоги, більш ніж утричі збільшилася доступність високотехнологічної медичної допомоги.

В існуючих стандартах надання урологічної допомоги наявний медико-економічний підхід (орієнтовані на фонди медичного страхування, дають змогу здійснювати розрахунок фінансових витрат), проте вони складні для розуміння й виконання медичним персоналом і потребують деталізації щодо етапів, строків виконання та виконавців.

Наказ Міністерства охорони здоров’я РФ від 08.12.2009 р. № 966 «Про затвердження порядку надання медичної допомоги пацієнтам з урологічними захворюваннями» є ближчим до реалій медичної практики і покликаний деталізувати надання медичної допомоги, однак він також потребує подальшого наукового та економічного обгрунтування.

Крім того, у РФ був виданий Наказ від 06.02.2002 р. № 50 «Цільова диспансеризація чоловічого населення з виявлення захворювань передміхурової залози», метою якого є покращення діагностування патології простати на ранніх етапах. Отже, перші кроки на шляху до вдосконалення системи урологічної допомоги вже зроблено.

У 2008 р. розпочато впровадження програми «Урологія», при розробці якої було використано світовий досвід бізнес-моделювання із застосуванням системи спеціальних умовних позначень та програмного забезпечення. Бізнес-моделювання – це діяльність із формування моделей організації, що включає опис ділових об’єктів (підрозділів, структур, посад, процесів, операцій, інформаційних систем і т.п.) та визначення взаємозв’язків між ними.

Так, практичний досвід упровадження вказаної програми у Воронезькій області показав, що необхідно видавати накази, які будуть зрозумілими та доступними у виконанні. Відтак довелося відмовитися від класичного опису програми, для розуміння якого необхідні спеціальні знання, та адаптувати складні схеми для медичної аудиторії.

Модель, що лежить в основі програми «Урологія», включає:

  • (І) алгоритм дій медичної служби;
  • (ІІ) додатки;
  • опис контролю виконання;
  • технологію впровадження програми;
  • навчання спеціалістів;
  • допоміжні розділи.

Алгоритм дій медичної служби дає відповіді на такі запитання:

  • який спеціаліст чи медичний працівник?
  • які саме дії?
  • на якому етапі медичної допомоги?
  • з використанням якого медичного обладнання?
  • у які строки та в яких випадках слід виконувати?

Алгоритмічний підхід у наданні медичної допомоги має низку переваг, зокрема:

  • чіткість поставлених завдань;
  • відсутність розмитості відповідальності;
  • гнучку адаптацію до існуючої налагодженої структури;
  • можливість виокремлення списку завдань для кожного спеціаліста (фельдшер, хірург, уролог);
  • рівномірний розподіл функцій між етапами (первинна медико-санітарна, спеціалізована, швидка, паліативна медична допомога);
  • можливість модифікації при зміні чи появі нових завдань.

При розробці даної програми велику увагу було приділено додаткам. Враховувалися дані, що грунтуються на принципах доказової медицини, а також досвід вітчизняної урологічної школи і рекомендації Європейської та Американської асоціацій урологів.

Концепція доступної медичної допомоги, закладена у програмі, полягає в наступному:

  • алгоритм направлений не на створення логістики руху пацієнта до «кращої клініки», а на прагнення допомогти урологам в організації сучасної медичної допомоги на місцях;
  • стандартизація і незмінність додатків – основа рівноправної та доступної системи охорони здоров’я;
  • навчання учасників програми має відбуватися відповідно до сучасних вимог.

Метою даної програми також є впровадження в подальшому телекомунікаційних технологій, оскільки вони дозволяють дистанційно проводити навчання медичних спеціалістів та консультування пацієнтів.

Також на основі багаторічного досвіду Науково-дослідного інституту урології було розроблено звітні форми для оцінки урологічної захворюваності, кількості кадрів, матеріальної забезпеченості служб та обліку витрат державних матеріальних ресурсів.

Технологія впровадження програми «Урологія» полягає у її підтримці адміністрацією регіону, передпрограмному дослідженні (оцінка епідситуації, кількості кадрів, забезпеченості ними, вивчення законодавчої бази та фінансових витрат регіону), адаптації програми під конкретний регіон, створенні та затвердженні наказів, навчанні спеціалістів із використанням дистанційних технологій, а також у контролі її виконання.

В основі моделі стандартизації етапної урологічної допомоги лежать: раннє виявлення урологічних захворювань, етапна стандартизована медична допомога, концентрація кадрових і матеріальних ресурсів, послідовність етапів та безперервність процесу (динамічне спостереження груп ризику) і як наслідок – оптимізація фінансових витрат держави.

Дана програма є досить перспективною, оскільки вона не лише науково обгрунтована, а й затверджена на законодавчому рівні, і з часом дасть змогу зробити високотехнологічну урологічну допомогу більш доступною для усього населення.

Л.П. Саричев, д.мед.н., професор, завідувач кафедри урології, медичної сексології з анестезіологією та інтенсивною терапією Української медичної стоматологічної академії (м. Полтава) виступив із доповіддю «Еволюція лікувальної тактики при гострому гнійному пієлонефриті».

Упродовж останніх 30 років кількість пацієнтів із гнійними формами гострого пієлонефриту в урологічній клініці збільшилась у понад 4 рази. Переважно це особи зі зниженим імунітетом, хворі на цукровий діабет, люди похилого і старечого віку. В означеної категорії пацієнтів гострий гнійний пієлонефрит достовірно частіше супроводжується тяжкими септичними ускладненнями, у т.ч. у формі септичного шоку.

Глибоке розбалансування гемодинаміки та реологічних властивостей крові зумовлює блокаду мікроциркуляторного русла з вираженою клінічною маніфестацією синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові, що може призвести до інфаркту міокарда, тромбоемболії легеневих артерій і шлунково-кишкових кровотеч. Рівень летальності при цьому перевищує 20%. Актуальність означеної проблеми поглиблюється відсутністю єдиних поглядів на патогенез, лікувальну тактику та класифікацію пієлонефриту.

Гострий гнійний пієлонефрит може виникати при гематогенному (8-24% випадків) чи уриногенному (76-92%) шляху інфікування нирок. У першому випадку збудниками захворювання є різні види стафілокока (St. aureus, St. epidermidis, St. saprophyticus), у другому – Escherichia coli, Pseudomonas aeruginosa, Proteus spp., Enterobacter.

З відмовою від обов’язкового хірургічного лікування вогнищевого гнійного запального процесу в нирках у фазі лейкоцитарної інфільтрації для його характеристики замість терміну «апостематозний нефрит» було запропоновано поняття «гострий фокальний бактеріальний нефрит» (Rosenfield A.T., 1979), у фазі деструкції замість терміну «карбункул нирки» – «гострий мультифокальний бактеріальний нефрит» (Thornbury J.R., 1991).

Принципи лікування:

  • у разі гострого фокального та мультифокального бактеріального нефриту, абсцесу нирки діаметром до 3 см призначають антибактеріальну терапію під ультразвуковим і комп'ютерно-томографічним моніторингом;
  • при абсцесі нирки діаметром ≥ 3 см проводять перкутанну пункцію та аспірацію гнійного вмісту;
  • при абсцесі нирки діаметром ≥ 4 см перевага надається перкутанному дренуванню запального вогнища до припинення виділення гнійного вмісту.

П’ятнадцятирічний досвід лікування 276 хворих на гострий гнійний пієлонефрит доводить перевагу консервативно-очікувальної тактики та застосування малоінвазивних технологій. Нефректомію було виконано семи (2,5%) хворим із тяжкими септичними ускладненнями. Померло п'ятеро (1,8%) осіб, з них троє – після хірургічного лікування.

При контрольному обстеженні 109 пацієнтів через 0,5-10 років (3,6 ± 0,2) хронічний пієлонефрит був виявлений у 20% хворих, із них пієлонефритично-зморщена нирка – у 5,5% осіб. У жодному випадку не було показань до виконання вторинної нефректомії. Характерно, що нефректомія не запобігає розвитку інфекційного запального процесу: хронічний пієлонефрит у контралатеральній нирці був виявлений у 57% пацієнтів.

Фінальну доповідь «Методи гемостазу при трансуретральних операціях» на науковій сесії «Актуальні питання сучасної урології» представив д.мед.н., професор кафедри хірургії та урології Буковинського державного медичного університету О.С. Федорук. Доповідач продемонстрував близько 20 відеоматеріалів стосовно особливостей виконання гемостазу під час трансуретральної хірургії простати та пухлин сечового міхура. При цьому лектор детально зупинився на певних особливостях проведення втручань задля досягнення надійного гемостазу, пояснював вибір певної тактики в кожному окремому випадку, її ефективність та віддалені результати лікування. Кожний клінічний випадок професор супроводжував конкретними практичними рекомендаціями, що дають змогу спеціалісту запобігти подібним ускладненням, вчасно їх діагностувати та обрати оптимальний спосіб їх ліквідації.

Після виступів учених учасники жваво обговорювали представлені доповіді, дискутували та обмінювались власним досвідом. Особливість проведеного заходу, яку відзначили фахівці, полягала у відсутності доповідей рекламного характеру. Організатори конференції запевнили її учасників, що проведення подібних заходів стане доброю традицією.

 

Огляд підготували
Олександр Шмерхльов та Олег Банира

 

В начало статьи

 

Поділитися з друзями: