Варикоцеле: анатомо-фізіологічні особливості та сучасні методи оперативного лікування

сторінки: 45-49

М.І. Бойко, д.мед.н., професор кафедри урології, президент Української асоціації андрології та сексуальної медицини; М.С. Ноцек, О.М. Бойко. ДНУ «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» ДУС Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця

Варикоцеле є розповсюдженим патологічним станом. Доведено, що це захворювання суттєво впливає на чоловічу фертильність. Сьогодні існує велика кількість методів хірургічних втручань для його лікування.

У статті описані основні анатомо-фізіологічні особливості ділянки оперативних втручань у залежності від методики операції, наводиться порівняльна характеристика найуживаніших методик.

Ключові слова: варикоцеле, чоловіча фертильність, варикоцелектомія, склеротерапія.

Варикоцеле було визнано нозологічною одиницею понад сто років тому, але спочатку виключно для лікування болю. Після 1952 р. з’явились повідомлення, що ця патологія може впливати на чоловічу фертильність [40].

За даними медичної статистики, варикоцеле спостерігається у 11,7 % загальної популяції дорослих чоловіків і у 25,4 % – з патологічним аналізом сперми [16].

У більшості ранніх епідеміологічних досліджень оцінювали поширеність варикоцеле у молодих людей (військовослужбовців строкової служби, підлітків, юнаків). Згідно з результатами цих досліджень, частота розвитку даного захворювання серед чоловічого населення загалом становила близько 15 % [4], проте в них не враховувався вік як важливий фактор, що впливає на показник його поширеності. У подальших дослідженнях авторами доведено, що поширеність варикоцеле пов’язана з віком чоловіків. З кожним десятиріччям життя нелікованого пацієнта вона збільшується приблизно на 10 % [20].

У безплідних осіб варикоцеле виявляють у діапазоні 25-35 %, у той же час у чоловіків із вторинним безпліддям вона становить 50-80 % [42].

Вивчення патофізіології варикоцеле з метою отримання матеріалу для дослідження причин чоловічого безпліддя постійно в центрі уваги дослідників. Так, ранні роботи були присвячені ролі ретроградного венозного кровотоку та підвищення температури в яєчках, що може вплинути на розвиток сперматозоїдів і клітини Лейдіга. Інші автори припускали, що існує ретроградне накопичення метаболітів наднирників в яєчках. Згодом дослідження щодо варикоцеле переросли у вивчення молекулярної та генетичної інформації на моделях тварин і у людей [41].

У подальших публікаціях зазначалось, що ретроградний потік може передавати тиск на стінки варикозно розширених вен, які вивільняють продукти, що пов’язані з оксидативним стресом [18]. Було підтверджено, що активні форми кисню і закису азоту попадають у сім’яні вени [33]. Оскільки ці продукти в надлишку можуть призвести до пошкодження мітохондрій сперми та ДНК, вчені припустили, що вони являють собою причину безпліддя у чоловіків з варикоцеле [25]. У результаті власного пошуку наукової інформації щодо причин цього захворювання отримано дані про можливу роль активних та латентних форм желатиназ у його патогенезі [3].

Точного патогенетичного зв’язку між зниженою чоловічою фертильністю і варикоцеле не встановлено, проте нещодавній метааналіз показав, що після хірургічної корекції зазвичай спостерігається поліпшення якості сперми [16]. Зокрема, варикоцелектомія сприяє відновленню пошкодженої ДНК сперми.

Варикоцеле – це дилатація лозоподібного венозного сплетення і внутрішньої сім’яної вени, яка супроводжується гемодинамічним рефлюксом. Існує декілька типів рефлюксу: реносперматичний, ілеосперматичний та їх поєднання (змішана форма).

Варикоцеле набагато частіше проявляється у лівому яєчку – через деякі анатомічні особливості:

  • кут, під яким ліва сім’яна вена потрапляє в ліву ниркову вену;
  • відсутність ефективних антирефлюксних клапанів на стику сім’яної вени і ниркової вени;
  • підвищений тиск ниркової вени через його стиснення між верхньою брижовою артерією і аортою («аортомезентеріальний пінцет»).

Також важливу роль відіграє те, що однобічне варикоцеле часто впливає на протилежне яєчко. До 35-40 % чоловіків з відчутним при пальпації лівим варикоцеле можуть мати двостороннє ураження, що виявляється під час огляду [11].

Сьогодні учені більш глибоко вивчають анатомічні особливості кровопостачання, іннервації та лімфатичного відтоку калитки [27, 36]. Дослідження демонструють, що випадкова перев’язка сім’яної артерії не чинить шкідливого впливу на параметри сперми під час первинного варикоцеле, якщо кровопостачання яєчка не було порушено до операції [35]. Деякі науковці вважають, що оскільки варикоцелектомія зі збереженням артерії не має жодних переваг щодо відновлення функцій і пов’язана з більш високою частотою рецидивів, то збереження артерії не є необхідним при виконанні цієї операції у підлітків [9, 31]. Більше того, сім’яна артерія створює високий тиск у судинній системі яєчка, що передусім викликає рецидиви [1].

Збереження лімфатичних судин при варикоцелектомії зменшує кількість випадків гідроцеле у постопераційному періоді. При цьому забезпечується такий же період одужання та відновлення функції, як і при виконанні варикоцелектомії з пересіченням лімфатичних судин [22, 29]. Отже, лімфатичні судини відіграють важливу роль у дренажній системі яєчка.

Одночасно з дослідженням анатомічних особливостей удосконалюються існуючі методи лікування, вивчаються фактори, що впливають на його ефективність. Результати досліджень свідчать, що вік є важливим чинником як раннього, так і пізнього поліпшення показників спермограми після мікрохірургічної варикоцелектомії [17]. Мікрохірургічна варикоцелектомія не лише підвищує рівень тестостерону, але і покращує еректильну і еякуляторну функції [28].

Анатомо-хірургічні особливості

вверх

Особливості артеріального притоку крові

Основним джерелом живлення яєчка і придатка є внутрішня сім’яна (тестикулярна) артерія. Вважається, що при її пересіченні існує вірогідність некрозу або атрофії яєчка. Однак останніми дослідженнями доведено зворотне: пересічення артерії не є причиною постопераційного некрозу яєчка, а, більше того, зменшує вірогідність рецидиву варикоцеле [35]. У цьому випадку кровопостачання яєчка і придатка компенсується артерією сім’явивідної протоки, яка виходить з верхньої або нижньої міхурової артерії, гілки внутрішньої клубової артерії та артерії м’яза-підіймача яєчка (зовнішня сім’яна артерія), яка бере свій початок з нижньої епігастральної артерії, гілки зовнішньої клубової артерії [37]. Ці артерії анастомозують між собою та з тестикулярною артерією.

Також у живленні яєчка беруть участь і поверхневі артерії завдяки анастомозам з глибокими артеріями.

Калиткові артерії не слідують за сім’яним канатиком і розглядаються як поверхневі. Вони поділяються на передню калиткову артерію, яка виходить із зовнішньої соромітної артерії (гілка стегнової артерії) і задню калиткову артерію, яка бере початок від внутрішньої соромітної артерії (гілка внутрішньої клубової артерії) [37]. Передні і задні калиткові артерії анастомозують.

Особливості венозного відтоку крові

Основну роль в розвитку варикоцеле відіграють глибокі вени, і більшість оперативних втручань направлена на їх корекцію. Найперш пошкоджується внутрішня сім’яна вена, що відводить кров від яєчка і придатка, утворюючи два вертикальних сплетення (переднє і заднє) у верхній і середній третині яєчка [5]. Ураження сплетень призводить до надмірного їх розширення, в результаті чого вони стають своєрідними колекторами венозної крові. Якщо оперативним шляхом виключають ці вени з кровотоку, то основну функцію відведення венозної крові з калитки переймають на себе інші вени: сім’явивідної протоки, м’яза-підіймача яєчка та вени направляючої зв’язки яєчка (у поверхневі вени калитки) [37]. Їх основною особливістю є те, що вони впадають у передміхурове і міхурове сплетення (вени сім’явивідної протоки) та в одну з двох гілок глибокої нижньої епігастральної вени (вени м’яза-підіймача яєчка) і утворюють зовнішню статеву вену (вени м’яза-підіймача яєчка з поверхневими венами калитки). Ця особливість дозволяє ефективно відводити кров від калитки, тому що ці вени анастомозують із внутрішньою сім’яною веною. Проте їх невеликий діаметр і нездатність утримувати високий тиск – одна з основних причин рецидиву варикоцеле [34]. Велике значення має вищезгаданий анастомоз між стовбуром передньої калиткової вени і гілки вени м’яза-підіймача яєчка, котрі формують зовнішню статеву вену. На думку деяких авторів, цей анастомоз може бути однією з причин двобічного ураження сім’яних вен, оскільки є непрямим з’єднанням між ними [11].

Лімфатичні судини

При виконанні варикоцелектомії важливо знати напрямок лімфатичних судин. Вони відіграють важливу роль у дренуванні ділянки калитки, що значно впливає на перебіг постопераційного періоду, зокрема їх збереження зменшує кількість ускладнень у вигляді гідроцеле [12].

Лімфатичні судини зазвичай прямують уздовж артерій. З яєчок вони піднімаються і анастомозують у напрямку внутрішньої сім’яної артерії та вени. У сім’яному канатику, де найбільша вірогідність їх інтраоперативного пошкодження, лімфатичні судини, як правило, розташовані більш поверхнево, ніж кровоносні судини. У точці, де кровоносні судини перетинають сечоводи, лімфатичні – відходять від внутрішніх сім’яних судин і повертають медіально. З правого боку вони закінчуються у бічному порожнистому і передпорожнистому вузлах; зліва – на бічному аортальному, передаортальному і міжаортокавальному вузлах.

Лімфатичні судини від голівки і тіла придатка яєчка слідують до придаткової артерії і зливаються у стовбури, що прямують у сім’яному канатику (уздовж внутрішньої сім’яної артерії і вени).

Інший шлях лімфатичних судин проходить уздовж артерії сім’явивідної протоки. Лімфатичні судини з хвоста придатка переходять до вагінальної оболонки і закінчуються у стовбурі, який супроводжує артерію м’яза-підіймача яєчка до зовнішнього клубового вузла. Лімфатичні судини сім’явивідної протоки слідують за артерією сім’явивідної протоки і вони є надзвичайно тонкостінними, тому і в цій ділянці існує вірогідність їх інтраоперативного пошкодження. Стовбури, що їх збирають, впадають у зовнішні клубові і підчеревні вузли [27].

Методи лікування

вверх

Варикоцеле лікується різними хірургічними методами, але жоден з них дотепер не став стандартом лікування [8]. Операції, рекомендовані Європейською асоціацією урологів, та можливі ускладнення, що виникають при їх проведенні, наведено у таблиці [16].

Метод лікування

Частота рецидивів, %

Ускладнення

Антеградна склеротерапія

9

Атрофія яєчок, гематома калитки, епідидиміт, еритема лівого боку. Частота виникнення – 0,3-2,2 %

Ретроградна склеротерапія

9,8

Несприятливі реакції на контрастну речовину, біль у боці, тромбофлебіт, судинна перфорація

Ретроградна емболізація

3,8-10

Біль внаслідок тромбофлебіту, гематома, інфікування, венозна перфорація, гідроцеле, радіологічні ускладнення (наприклад реакція на контрастні засоби), неправильне розташування або міграція спіралей, заочеревинна кровотеча, фіброз, обструкція сечовода

Лігування вени на рівні калитки

Немає даних

Атрофія яєчок, пошкодження артерій з ризиком деваскуляризації і тестикулярної гангрени, гематома калитки, післяопераційне гідроцеле

Лігування вени на рівні пахового каналу (за Ivanissevich)

13,3

Перев’язка не всіх гілок тестикулярної вени

Високе лігування (за Palomo)

29

Ймовірність гідроцеле (< 1 %).

Мікрохірургічна варико­целектомія (за Marmar)

0,8-4

Травма артерії, гематома калитки

Лапароскопічна варикоцелектомія

3-7

Пошкодження артерій і лімфатичних судин яєчка, кишкового тракту, судин і нервів; легенева емболія; перитоніт; кровотеча; післяопераційний біль в правому плечі (через розтягнення діафрагми під час пневмоперитонеуму); ранова інфекція

 

Високе лігування (операція Palomo)

Найбільш давній спосіб лікування варикоцеле – відкрита варикоцелектомія за Palomo – датується 1949 р. [30]. Процедура проводиться під місцевою анестезією. Розріз розміром 4 см виконують на 3 см вище внутрішнього пахового кільця. Така локалізація розсічення дає можливість добре візуалізувати великі сім’яні вени. За цим методом артерія і вени лігуються разом, за виключенням артерій сім’явивідної протоки та м’яза-підіймача яєчка. Інші операції, що відносяться до операцій типу high ligation (високе лігування), запропонували Bernardi (1941) та Robb (1955). На сьогоднішній день вони у різних модифікаціях (не зовсім точна назва «операція Іваніссевича») ще досить часто виконуються на теренах колишнього СРСР, хоча і не є найбільш ефективними.

Лігування вени на рівні пахового каналу (операція Ivanissevich)

Насправді метод Іваніссевича [15] спрямований на лігування вени на рівні пахового каналу.

Іваніссевич виділяв склад канатика в пахвинному каналі і лігував великі варикозно розширені вени разом групою після виключення сім’яної артерії і протоки. Незважаючи на те що він визнав важливість виключення сім’яної артерії з лігатури, у деяких випадках виникали ішемія яєчка, гідроцеле і рецидиви [25].

Ретроградна емболізація

Lima et al. [23] катетеризували сім’яні вени, потім проводили склерозування цих структур шляхом введення 5-10 мл 75 % гіпертонічного розчину глюкози. Вони повторювали ін’єкцію глюкози доти, поки калібр вени не ставав помітно зниженим, а потім завершували процес, додавши 2 мл моноетаноламіну олеату. Незважаючи на те що існувала можливість міграції тромбу у легені, цього не відбулося при їх дослідженнях.

Як альтернативу Kunnen [19] запропонував черезшкірну емболізацію з 2-ізобутил-ціаноакрилатом (Bucrylate). При цьому вени ідентифікуються за допомогою флебографії, а потім заповнюються букрилатом, що твердне у вені, щоб усунути ретроградний потік. Проте цей метод втратив популярність, коли Т. Fernandez Aparicio et al. [10] повідомили, що трубка для черезшкірного введення може приклеїтись до затверділого матеріалу у вені, і така ситуація потребує негайної відкритої операції.

Мікрохірургічна варикоцелектомія

Дану методику запропоновали Marmar et al. 1985 р. При проведенні цієї операції комбінується мікродисекція сім’яного канатика на рівні зовнішнього пахвинного кільця та лігування варикозно розширених вен; усі артерії залишаються цілими [24].

Натепер існують модифікації даної операції, найбільш розповсюдженою з яких є методика Goldstein et al. Яєчко витягається через пахвинний розріз розміром від 2 до 3 см, усі зовнішні сім’яні вени і вени направляючої зв’язки яєчка перев’язують. Яєчко повертається до калитки, і сім’яний канатик розсікається під мікроскопом. Сім’яні артерії і лімфатичні судини виділяються і зберігаються [13].

Мікрохірургічна варикоцелектомія має ряд переваг: більш короткий постопераційний період, нижчу частоту ускладнень, меншу кількість рецидивів за рахунок пересікання максимальної кількості вен і корекції будь-якого типу венозного рефлюксу, меншу вірогідність пошкодження артерії та лімфатичних судин [32]. Наш порівняльний аналіз свідчить про більш високу ефективність та безпечність цього методу у порівнянні з лапароскопічною та ретроперитонеальною операціями [2].

Антеградна склеротерапія

З огляду на еволюцію хірургічного лікування варикоцеле заслуговує на увагу методика Tauber [39]. Цей метод був вперше описаний 1988 р. – учені виконували відкритий доступ до сім’яного канатика і вибирали одну вену для склерозування в антеградному напрямку.

У 2001 р. Mazzoni et al. [26] повідомили про склеротерапію, виконану за методикою Tauber, але через доступ, розроблений для операції Palomo. Colpi через 11 років по тому запропонував методику, яка є найновішою модифікацією операції за Marmar: підпахвинний підхід у поєднанні з антеградною склеротерапією для закупорки венозних судин. Переваги цієї методики полягають у скороченні часу операції та меншій травматичності у порівнянні з операцією Marmar [8, 7].

Лапароскопічна варикоцелектомія

Під час такої операції лапароскопічна камера забезпечує мікроскопічне зображення, а внутрішні сім’яні вени не важко кліпувати і розрізати [14]. Існує різновид цієї методики – лапароендоскопічна варикоцелектомія. Особливістю її є те, що вона виконується через один розріз [43]. Перевага цих методик полягає у можливості виконання двосторонньої операції з одного доступу, недоліком – більш висока частота ускладнень [14, 6].

Неоклюзивні методи

На початку 80-х років минулого сторіччя у науковій літературі почали з’являтися статті про неоклюзивні методи лікування варикоцеле [38], до яких належать операції з формуванням венозних анастомозів:

  • тестикуло-нижньоепігастральний анастомоз;
  • тестикуло-сафенний анастомоз;
  • проксимальний тестикуло-іліакальний ана­стомоз.

Операції, спрямовані на створення судинних анастомозів, показані для ліквідації варикоцеле і ниркової гіпертензії, якщо вона слугує причиною розширення вен яєчка [21]. Однак ці операції технічно складні, потребують спеціального оснащення і відповідної підготовки хірурга, їх ефективність не доведена, вони супроводжуються високим ризиком можливих ускладнень.

Висновки

вверх

Варикоцеле є широко розповсюдженим захворюванням. Дотепер не розроблено єдиного стандарту його лікування, однак проводиться воно виключно хірургічним шляхом.

Ми вважаємо, що найбільш ефективною та безпечною операцією є мікрохірургічний метод Marmar.

Пріоритетним сьогодні є вивчення етіологічних факторів захворювання, впливу варикоцеле на фертильність та вибір правильної тактики його лікування.

Список використаної літератури

1. Байбаков В. М. Клініко-­морфологічні зміни артеріального русла як ланки дренажних систем яєчка при його хірургічних захворюваннях у дітей. Хірургія дитячого віку. 2013. № 4. С. 48-54.

2. Бойко М. І., Пасєчніков С. П., Бойко О. М. Порівняльна характеристика методів оперативного лікування пацієнтів з приводу варикоцеле. Клінічна хірургія. 2014. С. 46-48.

3. Пат. 87180 Спосіб визначення рівня активних і латентних форм желатиназ у тканині пацієнтів з варікоцеле / Бойко М. І., Пасєчніков С. П., Бойко О. М., Осінський С. П., Ганусєвич І. І. – № 201309966; опубл. 27.01.2014, Бюл. № 2/2014.

4. Alsaikhan B., Alrabeeah K., Delouya G., Zini A. Epidemiology of varicocele. Asian Journal of Andrology. 2016. Vol. 18, № 2. P. 179-181.

5. Artyukhin A. A. Anatomy and microanatomy of the venous system of scrotal organs and spermatic cord. Bull Exp Biol Med. 2007;143 (1): 99-104.

6. Borruto F. A., Impellizzeri P., Antonuccio P. et al. Laparoscopic vs open varicocelectomy in children and adolescents: review of the recent literature and meta-analysis. Journal of Pediatric Surgery. 2010. Vol. 45, № 12. P. 2464-2469.

7. Carmignani L., Casellato S., Galasso G. et al. Sclerotherapy of the pampiniform plexus with modified Мarmar technique in children and adolescents. Urol Int 2009; 82: 187-190.

8. Colpi G. M., Carmignani L., Bozzini G., Picozzi S. Surgical subinguinal approach to varicocele combined with antegrade intraoperative sclerosis of venous vessels. Surgical Innovation. 2012. Vol. 19, № 3. P. 252-257.

9. Fast A. M., Deibert C. M., Van Batavia J. P. et al. Adolescent varicocelectomy: does artery sparing influence recurrence rate and/or catch-up growth? Andrology. 2014. Vol. 2, № 2. P. 159-164.

10. Fernández Aparicio T., Miñana López B., Pamplona M. et al. Complications of varicocele embolization: adhesion of the intravascular catheter during infusion of bucrylate. Actas urologicas espanolas. 1994. Vol. 18, № 2. P. 141-144.

11. Gat Y., Bachar G. N., Zukerman Z. et al. Varicocele: a bilateral disease. Fertility and Sterility. 2004. Vol. 81, №. 2. P. 424-429.

12. Glassberg K. I., Poon S. A., Gjertson C. K. et al. Laparoscopic lymphatic sparing varicocelectomy in adolescents. The Journal of Urology. 2008. Vol. 180, № 1. P. 326-331.

13. Goldstein M., Gilbert B. R., Dicker A. P. et al. Microsurgical inguinal varicocelectomy with delivery of the testis: an artery and lymphatic sparing technique. The Journal of urology. 1992. Vol. 148, № 6. P. 1808-1811.

14. Hagood P. G., Mehan D. J., Worischeck J. H. et al. Laparoscopic varicocelectomy: preliminary report of a new technique. The Journal of urology. 1992. Vol. 147, № 1. P. 73-76.

15. Ivanissevich O. Left varicocele due to reflux; experience with 4,470 operative cases in forty-two years. The Journal of the International College of Surgeons. 1960. Vol. 34. P. 742-755.

16. Jungwirth A., Diemer T., Dohle G. R. et al. European Association of Urology guidelines on Male Infertility. 2014. 324-332 p.

17. Kimura M., Nagao К., Tai Т. et al. Age is a significant predictor of early and late improvement in semen parameters after microsurgical varicocele repair. Andrologia. 2017; 49 (3).

18. Krzyściak W., Kózka M. Generation of reactive oxygen species by a sufficient, insufficient and varicose vein wall. Acta biochimica Polonica. 2011. Vol. 58, № 1. P. 89-94.

19. Kunnen M. Neue technik zur embolisation der vena spermatica interna: intravenöser gewebekleber. Fortschr Röntgenstr 1980; 133 (12): 625-629.

20. Levinger U., Gornish M., Gat Y., Bachar G. N. Is varicocele prevalence increasing with age? Andrologia. 2007. Vol. 39, № 3. P. 77-80.

21. Li H., Zhang M., Jiang Y. et al. Microsurgical spermatic-inferior epigastric vein anastomosis for treating nutcracker syndrome-associated varicocele in infertile men: a preliminary experience. Urology. 2014. Vol. 83, № 1. P. 94-99.

22. Liang Z., Guo J., Zhang H. et al. Lymphatic sparing versus lymphatic non-sparing laparoscopic varicocelectomy in children and adolescents: a systematic review and meta-analysis. European Journal of Pediatric Surgery. 2011. Vol. 21, № 3. P. 147-153.

23. Lima S. S., Castro M. P., Costa O. F. A new method for the treatment of varicocele. Andrologia. 1978. Vol. 10, № 2. P. 103-106.

24. Marmar J. L., DeBenedictis T. J., Praiss D. The management of varicoceles by microdissection of the spermatic cord at the external inguinal ring. Fertility and sterility. 1985. Vol. 43, № 4. P. 583-588.

25. Marmar J. The evolution and refinements of varicocele surgery. Asian Journal of Andrology. 2016. Vol. 18, № 2. P. 171-178.

26. Mazzoni G., Spagnoli A., Lucchetti M. C. et al. Adolescent varicocele: Тauber antegrade sclerotherapy versus Рalomo repair. The Journal of urology. 2001. Vol. 166, № 4. P. 1462-1464.

27. Mirilas P., Mentessidou А. Microsurgical subinguinal varicocelectomy in children, adolescents, and adults: surgical anatomy and anatomically justified technique. Journal of Andrology. 2012. Vol. 33, № 3. P. 338-349.

28. Najari B. B., Introna L., Paduch D. A. Improvements in patient reported sexual function after microsurgical varicocelectomy. Urology. 2016. pii: S0090-4295 (16) 30194-7.

29. Nees S. N., Glassberg K. I. Observations on hydroceles following adolescent varicocelectomy. The Journal of Urology. 2011. Vol. 186, № 6. P. 2402-2407.

30. Palomo A. Radical cure of varicocele by a new technique; preliminary report. The Journal of urology. 1949. Vol. 61, № 3. P. 604-607.

31. Qi X., Wang K., Zhou G. et al. The role of testicular artery in laparoscopic varicocelectomy: a systematic review and meta-analysis. International urology and nephrology. 2016. Vol. 48, № 6. P. 955-965.

32. Qiu J.-X., Wang J., Xia S.-J. et al. Inguinal and subinguinal micro-varicocelectomy, the optimal surgical management of varicocele: a meta-analysis Asian Journal of Andrology. 2015. Vol. 17, № 1. P. 74.

33. Romeo C., Santoro G. Free radicals in adolescent varicocele testis. Oxidative medicine and cellular longevity. 2014. Vol. 2014. Article ID 912878.

34. Rotker K., Sigman M. Recurrent varicocele. Asian Journal of Andrology. 2016. Vol. 18, № 2. P. 229.

35. Salem H. K., Mostafa T. Preserved testicular artery at varicocele repair. Andrologia. 2009. Vol. 41, № 4. P. 241-245.

36. Santoro G., Romeo C. Morphological and surgical overview of adolescent testis affected by varicocele. The Scientific World Journal. 2013. Vol. 2013. Article ID 469413.

37. Skandalakis J. E., Colborn G. L. Skandalakis’ surgical anatomy: the embryologic and anatomic basis of modern surgery. Athens, Greece: PMP, 2004.

38. Stewart B. H., Reiman G. Left renal venous hypertension «nutcracker» syndrome. managed by direct renocaval reimplantation. Urology. 1982. Vol. 20, № 4. P. 365-369.

39. Tauber R., Johnsen N. Antegrade scrotal sclerotherapy for the treatment of varicocele: technique and late results. The Journal of urology. 1994. Vol. 151, № 2. P. 386-390.

40. Tulloch W. S. A consideration of sterility factors in the light of subsequent pregnancies. ii. sub fertility in the male. (tr. edinburgh obst. soc. session 104). Edinburgh medical journal. 1951. Vol. 59. P. 29-34.

41. Turner T. T. The study of varicocele through the use of animal models. Human reproduction update. Vol. 7, № 1. P. 78-84.

42. World Health Organization. The influence of varicocele on parameters of fertility in a large group of men presenting to infertility clinics. Fertility and sterility. 1992. Vol. 57, № 6. P. 1289-1293.

43. Zhang Z., Zheng S.-J., Yu W. et al. Comparison of surgical effect and postoperative patient experience between laparoendoscopic single-site and conventional laparoscopic varicocelectomy: a systematic review and meta-analysis. Asian Journal of Andrology. 2017; 19 (2): 248-255.

Варикоцеле: анатомо-физиологические особенности и современные методы оперативного лечения

Н. И. Бойко, Н. С. Ноцек, А. Н. Бойко

Варикоцеле является распространенным патологическим состоянием. Доказано, что это заболевание существенно влияет на мужскую фертильность. Сегодня существует большое количество методов хирургических вмешательств для его лечения.

В статье описаны основные анатомо-физиологические особенности участка оперативных вмешательств в зависимости от методики операции, приводится сравнительная характеристика самых популярных методик.

Ключевые слова: варикоцеле, мужская фертильность, варикоцелэктомия, склеротерапия.

Varicocele: anatomical and physiological features, modern methods of surgical treatment

M. I. Boiko, M. S. Notsek, O. M. Boiko

Varicocele is a widespread disease. It is proved that this disease significantly affects male fertility. Today there are many methods of its surgical treatment.

The article describes the basic anatomical and physiological features of the surgery area, depending on the method of operation, provides comparative characteristics of the most common methods.

Keywords: varicocele, male fertility, varicocelectomy, sclerotherapy.

Поділитися з друзями: