Розділи: Урологія

Місце сампросту в лікуванні хронічного калькульозного простатиту

сторінки: 50-56

Ю.М. Гурженко, д.мед.н., головний науковий співробітник Українського інституту сексології та андрології, професор кафедри урології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика. В.В. Спиридоненко, к.мед.н., доцент, старший науковий співробітник відділу сексології та андрології ДУ «Інститут урології НАМН України»

Описано стандарти діагностики та лікування хронічного калькульозного простатиту з урахуванням сучасних поглядів на етіологію, патогенез і клінічні прояви цього захворювання. Групи препаратів та інші лікувальні заходи, показані таким хворим, зазвичай призначаються курсами комбінованої протирецидивної терапії, спрямованої на розчинення або зменшення конкрементів у протоках передміхурової залози. Використання сампросту у моно- або комбінованій терапії хронічного калькульозного простатиту є перспективним напрямком, що обґрунтовано та підтверджено клінічними дослідженнями.

Ключові слова: калькульозний простатит, протирецидивна терапія, сампрост.

Згідно із сучасними даними, проблема хронічного простатиту (ХП), його коректної верифікації та ефективного лікування вважається надзвичайно актуальною, адже стосується чоловіків практично усіх вікових груп [4, 5]. Попри це сьогодні наукова спільнота стикається з відсутністю великих епідеміологічних досліджень за участі цієї категорії хворих. Окрім того, залишаються відкритими питання класифікації, лікування та профілактики різних форм ХП.

Існує велика кількість факторів, що впливають на збільшення реєстрації випадків ХП, включаючи процеси урбанізації, потужні соціальні стреси, військові конфлікти, зростання відсотка вроджених вад серед чоловічого населення, низький імунітет тощо. Окремим, найбільш значущим з-поміж інших чинників вважається різке зростання частоти інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), до масштабів пандемії [6, 16]. В основі такого явища лежать міграційний фактор, перегляд статевих уподобань у глобальному соціумі, підвищення рівня статевої розпусти та ін.

Методологія визначення форми простатиту полягає у дотриманні стандартів, представлених у класифікаціях різних наукових шкіл. Так, на теренах СНД використовуються класифікації О. Л. Тиктинського (1990), М. О. Лопаткіна та В. Г. Горюнова (1998). Зарубіжні вчені користуються класифікаціями за G. Drach, E. Meares, W. Fair та T. Stamey (1978); за E. M. Meares (1992); рекомендаціями Національного інституту здоров’я США (1995). Доповнення вже існуючих класифікацій триває, і в більшості країн розроблено національні стандарти лікування, які спираються у т.ч. і на регіональні класифікації, що, як правило, відповідають визнаному світовому рівню. Вітчизняною науковою школою (Горпинченко І. І. та співавт.) було сформульовано одну з існуючих моделей класифікації простатитів, що стала основою національного стандарту з лікування ХП в Україні.

Світовими ученими було визнано, що найбільш складна форма ХП – калькульозний простатит (КП), за наявності якого головною проблемою є не гострота симптомів, а відсутність тактики ефективного позбавлення хворого від каменів [13, 14].

Основним методом візуалізації калькульозного процесу в структурах простатовезикулярного комплексу є ультразвукова діагностика, яка наразі набула скринінгових масштабів і сприяла виявленню значної кількості безсимптомних (інцидентальних) форм калькульозу. Подальші діагностично-лікувальні дії у цієї категорії хворих набувають значної різноманітності, часто ґрунтуються на застарілих поглядах щодо вказаного процесу при ігноруванні закономірного патоморфозу патології, впливу екопатологічного чинника та не відповідають розробленим національним стандартам лікування [14, 16].

КП – форма ХП, що характеризується розвитком простатолітіазу, або утворенням конкрементів (простатолітів) різного генезу у вивідних протоках/паренхімі передміхурової залози та сім’яних міхурців.

Пусковим фактором виникнення порушень у функціонуванні передміхурової залози вважають індивідуальні особливості кровообігу та ­нейротрофіки в простатовезикулярному комплексі, що чинять глобальний вплив на різні морфофункціональні ланки вказаних структур. Подальшим поштовхом до розвитку КП є розлади місцевого гомеостазу (порушення метаболізму в простатичному епітелії з підвищенням концентрації секретованих речовин) та бактеріальні інфекції (колонізація найбільш поширеними уропатогенами нижніх сечових шляхів) [9, 10].

Формування таких патологічних умов у чоловіків молодших за 20 років може спричинити первинно-хронічний бактеріальній простатит – стан, для якого характерний повільний, часто безсимптомний перебіг запального процесу з дебютом навіть через 10-15 років. До ініціації останнього призводять стрес, переохолодження, порушення соматичного стану та мікробіоценозу слизової оболонки статевих органів. Відомо, що часта зміна статевих партнерів може викликати порушення біоценозу зі зниженням місцевого імунітету та появою симптомів нижніх сечових шляхів (СНСШ). Існують дані вітчизняних учених [8] щодо ролі рецидивуючої інфекції сечових шляхів (здебільшого грамнегативних патогенів або їх асоціацій з трихомонадами) при персистенції бактеріального пула в секреторній системі простати та стійкій резистентності до традиційних антибактеріальних препаратів широкого спектра дії. Вищезазначені умови і стають фоном для розвитку калькульозного процесу в протоках передміхурової залози.

Загалом при ХП виділяють такі шляхи проникнення бактеріальної інфекції, як висхідний уретрогенний, гематогенний, низхідний та лімфогенний, при цьому останній з них не вважається загальновизнаним. Фіксація інфекції у вигляді первинних вогнищ запалення відбувається завдяки потраплянню високовірулентних штамів уропатогенів, що утворюють бактеріальні плівки на слизовій, надходять субепітеліально або інокулюються у вогнищах інфекції. Місцем останніх вважають лакуни уретри, парауретральні залози, аномальні простатичні ацинуси та інші анатомічні локуси. Перебіг запалення (швидкий або пролонгований) у вигляді різних фаз часто є відображенням індивідуальних рис місцевого гомеостазу пацієнта, що має певні особливості імунітету слизових та індивідуальний мікробний пейзаж бактеріальних коменсалів.

Згідно з даними наукової літератури, існує декілька теорій патогенезу бактеріального запалення в простаті як промотору КП: теорія інтрапростатичного рефлюксу, секреторної дисфункції, спадкова та імунна теорії тощо. Учені схиляються до думки, що саме поєднання останніх двох теорій становить основу патогенезу КП.

Закономірний прецедент індивідуального розташування та дренування простатичних протоків, розлади функції їхнього нейрорецепторного апарату разом із мікроциркуляторними порушеннями спричиняють поглиблення секреторної дисфункції з формуванням щільних мас поліморфного складу (епітелій, фібрин, продукти деградації епітелію, білкові та кристалічні фрагменти). З останніх утворюються депозити, що згодом збільшуються в розмірах. Такі утвори можуть бути екзо- або ендогенними, а за рахунок їхньої структури вони швидко колонізуються інфекційними агентами. Слід відмітити, що до таких умов часто додається потужний прозапальний фактор у вигляді надлишкового вмісту лейкотрієнів, простагландинів, гідроперекисних сполук і продуктів обміну мінеральних речовин (сечова кислота, її сполуки, оксалати та ін.). Вказані порушення спричиняють виникнення ускладнень у вигляді синдрому хронічного тазового болю [12, 15].

Урологи стикаються з тим фактом, що термін «калькульозний простатит» використовується досить рідко у широкому сенсі. Згідно з теоретичними настановами та практичним досвідом, формулювання такого діагнозу повинно ґрунтуватися на відповідному анамнезі з урахуванням рецидивного перебігу бактеріального (інколи абактеріального) процесу протягом певного часу. Також велике значення має коректність верифікації вказаного діагнозу, яка є надто залежною від вибору методу променевої діагностики (трансабдомінальне/трансректальне ультразвукове дослідження [УЗД], магніто-резонансна томографія [МРТ] тощо). На результати останньої головним чином і покладається практичний лікар, який встановлює діагноз. Разом із тим відмова від проведення інших обстежень (цитологічного, бактеріологічного, імунологічного, біохімічного досліджень), а також відсутність клінічних даних (що стосується інцидентальних форм захворювання) не сприяють адекватній діагностиці цієї патології.

Деякі із сучасних дослідників вважають, що формування простатичних конкрементів відбувається виключно в сечі, а інтрапростатичний рефлюкс призводить до проникнення їх в ацинарні протоки з подальшим збільшенням у розмірах і виникненням обструкції. Однією з особливостей КП є також і те, що за результатами мікробіологічного дослідження рівень контамінації саме простатичних конкрементів є у рази вищим, ніж поряд розташованої простатичної тканини. Така висока імпрегнація уропатогенами створює умови до рецидивуючого перебігу запального процесу в передміхуровій залозі. У мікробному пейзажі зазвичай домінує умовно-патогенна флора, хоча останніми роками в генезі КП усе частіше задіяні збудники ІПСШ (трихомонади, мікоплазми, уреаплазми, хламідії, гарднерели). Перебіг таких форм КП часто є прихованим, і очевидною причиною неефективності лікування цієї категорії хворих стає недостатньо адекватна діагностика, що хибно спирається на результати лише цитологічних методів.

Певну проблему діагностики становить інтерпретація протоколу УЗД практичним лікарем, оскільки сам протокол часто відображає вкрай суб’єктивну оцінку діагностом стану захворювання. Також за допомогою УЗД не завжди можна відрізнити істинні конкременти від так званих петрифікатів, що морфологічно являють собою вогнища запалення в тканині у стані інволюції з імпрегнацією солями кальцію. Часто такі стани є випадковою ультразвуковою знахідкою у молодих чоловіків, хоча загалом діагностуються в усіх вікових групах. Формування конкрементів у протоках простати відбувається також за наявності гіперплазії залози, хоча у більшості випадків це є ознакою попереднього запального процесу, на який нашаровуються гіперпластичні процеси.

Морфологічним ядром конкрементів простати є різні органічні матриці – амілоїдні тільця, шаруваті білкові депозити, злущений епітелій протоків, – що поступово «обростають» мінеральним каркасом (фосфорнокислими, сечовими, оксалатними або вапняними солями). Камені передміхурової залози розташовуються в кістозно-­розтягнутих ацинусах або у вивідних протоках. Простатоліти мають жовтуватий колір, сферичну форму, різну величину (в середньому від 2,5 до 4 мм); можуть бути поодинокими або множинними. Вважається, що за своїм хімічним складом конкременти передміхурової залози є ідентичними каменям сечового міхура.

Клінічні ознаки калькульозного простатиту

вверх

Часто клінічні ознаки КП не відрізняються від таких при загостренні ХП. Передусім виникає постійний тупий біль у промежині ниючого характеру з відчуттям тяжкості та іррадіацією у бік яєчок та низ живота. Характер болю може змінюватися, однак класичним є постійний ниючий біль у промежині, паху, крижах, що віддає у статевий член, яєчка, калитку і внутрішню частину стегон. Біль може підсилюватися під час їзди, сидіння, стояння, ходьби, дефекації, статевих контактів тощо. Інколи він виникає у вигляді так званих простатичних кольок – різних нападів гострого болю з іррадіацією у вічко уретри, голівку статевого члена та промежину. Такі кольки здебільшого швидко минають, але їх характер часто є нестерпним. Слід зазначити, що простатичні кольки можуть зустрічатися і в осіб без патології передміхурової залози, що вказує на відповідний рівень індивідуальності її метаболізму (біохімізму секреції ациноцитів та епітелію вивідних протоків).

До больового синдрому завжди додається диз­уричний синдром (СНСШ), що свідчить про подразнення простатичного відділу уретри внаслідок запалення або надходження каменю через структури простатичної маточки. СНСШ є досить різноманітними, однак зазвичай проявляються у вигляді полакіурії, вираженість якої є досить варіабельною, з частим сечовипусканням у денний час доби. Хворі висловлюють скарги на підтікання сечі після закінчення мікції, що вказує на перманентну детрузорно-сфінктерну дисфункцію вторинного генезу. У разі калькульозної обструкції простатичного відділу уретри дизурія набуває характеру странгурії з частими, інколи безперервними неконтрольованими епізодами сечовиділення (хибні позиви до сечовипускання), проте така ситуація зустрічається нечасто. Однією з ознак може бути дефекаційна простаторея з наявністю еритроцитів і сольових фрагментів у виділеннях.

Іншим, супутнім блоком симптомів часто є порушення еректильної функції. Вони мають вторинний генез і пов’язані з дисфункцією рецепторного апарату передміхурової залози, патологічна імпульсація якого спричиняє перманентні розлади у симпатичних механізмах кавернозного забезпечення ерекції.

Лихоманка із субфебрилітетом супроводжує КП у разі обтяження захворювання бактеріальною інфекцією, що проявляється підвищенням температури тіла ввечері протягом кількох днів. Описано клінічні випадки, за яких поява субферилітету на фоні КП є одним зі стійких симптомів навіть за повної компенсації запального процесу. Це може вказувати на патологію терморегуляції та приєднання супутньої соматичної (вегетосудинна дистонія та ін.) або нервово-психічної (соматоформна вегетативна дисфункція) патології.

Класичним симптомом КП вважається наявність крові у секреті простати після масажу, а також гемоспермія. Проте у таких пацієнтів слід виключити наявність звичайного запалення (гострий або загострення ХП), специфічного запального процесу (туберкульоз) у залозі або неопластичного захворювання (рак простати). Однією з традиційних ознак КП є симптом крепітації в тканині простати під час проведення обстеження per rectum, хоча на практиці такі випадки зустрічаються вкрай рідко.

Єдиним вірогідним клінічним проявом КП є факт виділення каменю хворим з відповідними симптомами за умов верифікації сучасними променевими (або ендоскопічними) методами діагностики, що також малоймовірно.

Принципи діагностики калькульозного простатиту

вверх

Для встановлення діагнозу КП необхідна консультація фахівця-уролога (андролога) з оцінкою наявних скарг, фізикальним та інструментальним обстеженням пацієнта. При проведенні пальцевого ректального дослідження може визначатися горбиста поверхня простати, а також своєрідна крепітація між поверхнями конкрементів. При трансректальному УЗД передміхурової залози камені візуалізуються у вигляді гіперехогенних утворів з/без чіткої акустичної доріжки; крім того, уточнюється їхня локалізація, кількість, розміри та структура [1]. Іноді для виявлення простатолітів використовується спіральна комп’ютерна томографія (СКТ) та МРТ простати, при цьому популярна раніше оглядова урографія за теперішніх часів не застосовується. Екзогенні конкременти діагностуються за допомогою СКТ з контрастним підсиленням.

Інструментальне обстеження хворого на КП доповнюється лабораторною діагностикою: дослідженням секрету простати, бактеріологічним посівом виділень з уретри та сечі, визначенням ДНК збудників ІПСШ методом полімеразної ланцюгової реакції в урогенітальних зішкребах, біохімічним аналізом крові і сечі, визначенням рівня простатспецифічного антигену, біохімічним аналізом сперми, мікробіологічним дослідженням еякуляту тощо.

КП диференціюють з доброякісною гіперплазією, туберкульозом і раком передміхурової залози, хронічним бактеріальним і абактеріальним простатитом. При КП, що не є асоційованим із гіперпластичними процесами в простаті, об’єм передміхурової залози і рівень ПСА у плазмі крові залишаються в нормі.

Методи обстеження пацієнта з підозрою на наявність КП включають:

  • огляд передміхурової залози per rectum;
  • трансректальне УЗД з доплерометрією судин;
  • МРТ або СКТ (з/без контрастування);
  • цитологічний, біохімічний, мікробіологічний, імунологічний аналізи секрету передміхурової залози;
  • визначення простатспецифічного антигену;
  • оцінку транспорту солей (кліренси уратів, оксалатів, фосфатів, кальцію);
  • петрографічне дослідження каменів (кількісне та якісне);
  • мікробіологічне дослідження конкрементів;
  • аналіз ДНК збудників ІПСШ з урогенітального матеріалу;
  • уретроскопію, дуктографію;
  • спермограму;
  • мікробіологічне дослідження сім’яної рідини.

Ускладнення калькульозного простатиту

вверх

Ендогенні конкременти простати можуть тривалий час знаходитись у передміхуровій залозі при відсутності будь-яких симптомів. При цьому затяжний перебіг хронічного запалення і пов’язаного з ним КП може призвести до формування абсцесу простати, розвитку двобічного везикуліту, атрофії або склерозу залозистої тканини. Існують дані, що хронічне запалення може зумовлювати формування гіперпластичних або запальних атрофічних вогнищ із високим ризиком виникнення інтраепітеліальної неоплазії та малігнізації. Також на фоні КП можуть розвиватися запальні захворювання верхніх сечових шляхів (висхідний пієлонефрит).

Лікування

вверх

Пацієнтам молодого віку з неускладненим КП, виявленим випадково при відсутності будь-яких клінічних симптомів, показана лише корекція способу життя. Особам з ознаками калькульозного процесу в поєднанні з хронічним запаленням передміхурової залози рекомендована консервативна протизапальна терапія у вигляді щорічних курсів у весняно-осінній період. Інколи у разі рецидивного перебігу ХП комбіноване лікування призначається протягом року, при цьому основ­ним фармакотерапевтичним напрямком стає раціональна антибактеріальна терапія, яку застосовують лише за суворими показаннями.

Комплексне лікування КП передбачає призначення препаратів таких фармакологічних груп, як:

  • біорегуляторні пептиди класу цитомединів (пептиди з органотропною дією на простату) як один з найбільш перспективних та безпечних засобів, що покращують трофічну функцію простатовезикулярного комплексу [9]. Цитомедини – це низькомолекулярні пептиди пара- чи аутокринної природи, які виконують функцію тканинно-специфічних внутрішньоклітинних і міжклітинних месенджерів. Вони представлені субстанцією сампрост із комплексом інших органотропних поліпептидних фракцій, яку отримують із передміхурових залоз биків та яка має здатність до формування певного андрогенного фону з високим рівнем опсонізації у відповідних спеціалізованих клітинах. Це надає властивостей сампросту до відновлення функціонування, розвитку та взаємодії клітинних популяцій у чоловічій репродуктивній системі. Також має місце феномен впливу сампросту на регуляцію універсального механізму самоврядування специфічних клітин – апоптозу. Одним з найбільш відомих препаратів цієї групи є Вітапрост форте (компанія STADA) у вигляді супозиторіїв, які містять 0,1 г субстанції сампрост. Вітапрост форте може покращувати мікроциркуляцію в структурах простатовезикулярного комплексу, процес диференціювання клітин, секреторну функцію передміхурової залози та сприяє елімінації мікроорганізмів і дрібних неорганічних матриксів (сольові конкреції) з її секрету. Сампрост має імунорегулюючі властивості, і його вплив поширюється на різні ланки місцевої імунної системи (підвищення рівнів секреторного імуноглобуліну, зменшення рецепції до уропатогенів, підвищення показників неспецифічного імунітету – лізоциму, пропердину і т.ін.). Препарат покращує функціональну активність епітелію ацинусів, зменшує інфільтрацію інтерстиціальної тканини, ліквідує тромботичні явища у венулах і нормалізує співвідношення лейкоцитів і ліпоїдних тілець в секреті ацинусів передміхурової залози. Це відбувається завдяки зниженню загальних рівнів сполук перекисного окислення ліпідів і вмісту прозапальних факторів (лейкотрієни, простагландини) на місцевому рівні;
  • неспецифічні протизапальні препарати (диклофенак, індометацин, мелоксикам);
  • α-адреноблокатори (тамсулозин);
  • уроселективні М-холіноблокатори (толтеродин, соліфенацин);
  • М-холіноблокатори (дротаверин);
  • фітопрепарати (екстракт плодів пальми сабаль, гарбуза звичайного, кропиви собачої, золотарника, сливи африканської) [3, 9];
  • імунокоректори (рекомбінантний інтерферон α-2b);
  • рослинні адаптогени (настоянки аралії, женьшеню, елеутерококу);
  • літолітичні рослинні засоби (олія сосни, екстракт золотарника, екстракт плодів амі зубної, терпенові препарати, сапоніни);
  • специфічні літолітики (цитратні суміші, аденурік при уратах, бісфосфонати й магне-В6 при оксалатах);
  • регулятори обміну сечової кислоти (алопуринол, аденурік);
  • полівітамінні та амінокислотні комплекси (магній з вітаміном В6, L-карнитін, L-аргінін);
  • рослинні індуктори тестостерону (екстракт якірців сланких, трібекс [11]);
  • стимулятори органного метаболізму (фенібут);
  • седативні препарати (екстракти півонії, валеріани, беладони);
  • продукти апітерапії та інші біологічно активні речовини (мумійо, пантокрин);
  • венотоніки (екстракти плодів каштана, померанцю);
  • антиагреганти (дипіридамол, пентоксифілін);
  • антидепресанти (сертралін, регулятор прискореного сім’явиверження дапоксетин);
  • інші препарати, що впливають на регуляцію нервової системи (сульпірид, габапентин);
  • препарати, що впливають на гемостаз (амінокапронова кислота, вітамін К, гепарин);
  • ферментні препарати (серратіопептидаза, карипаїн) тощо.

Окрім вищевказаного медикаментозного лікування, призначаються фізіотерапевтичні методи, голкорефлексотерапія, бальнеологічні процедури, вживання мінеральних вод, а також психотерапевтична корекція [2].

Серед фізіотерапевтичних процедур найбільш часто використовуються:

  • ударно-хвильова терапія, спрямована на вогнища калькульозу;
  • електрофорез зони простатичної ділянки (з новокаїном, лідазою, карипаїном та ін.);
  • діодинамічні струми;
  • іонофорез з протизапальними речовинами (гідрокортизон, індометацин, диклофенак);
  • магнітотерапія, ультразвукова терапія самостійно або з препаратами (гідрокортизон);
  • лазеротерапія;
  • озокерито- та парафінотерапія;
  • лікувальні грязі;
  • ванни перлинні, хвойні, мінеральні тощо.;
  • підводний душ-масаж, душ Шарко, циркулярний душ та ін.;
  • ендоуретральні процедури (діодинамічні струми, інстиляції, стимуляційна терапія) тощо.

Виконання класичних відкритих (розтин та дренування абсцесу) та малоінвазивних (ендо­уретральні, екстракорпоральна ударно-хвильова літотрипсія, дроблення каменів у протоках залози) оперативних втручань є вкрай обмеженим.

Хірургічне лікування КП зазвичай показано у разі ускладненого перебігу захворювання і найчастіше виконується в осіб з доброякісною гіпер­плазією простати. При формуванні абсцесу передміхурової залози проводиться розтин гнійника, разом з відтоком гною відбувається і відходження каменів. Іноді рухливі екзогенні конкременти вдається інструментально проштовхнути в сечовий міхур і піддати літотрипсії. Видалення фіксованих каменів великих розмірів здійснюється через промежинний або надлонний доступ. При поєднанні КП з доброякісною гіперплазією передміхурової залози оптимальними методами хірургічного лікування є аденомектомія, трансуретральна резекція або простатектомія.

Прогноз і профілактика калькульозного простатиту

вверх

Здебільшого прогноз консервативного лікування КП є досить сприятливим. Ускладненням промежинного видалення каменів передміхурової залози можуть бути рецидивні сечові нориці. При відсутності терапії у результаті КП можуть розвинутись абсцес і склероз передміхурової залози, інконтиненція (нетримання сечі), еректильна дисфункція та чоловіче безпліддя. Часто КП поєднується з різними екстрауринарними вогнищами запалення (гайморит, отит, одонтогенні захворювання), при цьому встановлення первинності тієї чи іншої патології іноді є неможливим.

Один з найбільш дієвих заходів профілактики каменеутворення в передміхуровій залозі – своєчасне звернення до фахівця при виникненні перших ознак простатиту, повноцінна верифікація процесу та призначення адекватних курсів протирецидивної терапії. Таке лікування є індивідуалізованим і, як правило, передбачає застосування профілактичних доз антибіотиків і фітопрепаратів з метою попере­дження сезонних загострень. Важливою умовою терапії є дотримання трьохетапної системи надання допомоги (стаціонарне лікування, диспансерне амбулаторне спостереження, санаторно-курортне лікування). Роль диспансеризації при цьому складно переоцінити, оскільки саме у хворих, які перебували під диспансерним спостереженням протягом декількох років, наставала фаза стійкої ремісії з максимальним відновленням функціональних резервів сечостатевої системи.

Важливе місце відводиться профілактиці ІПСШ, усуненню дії провокуючих каменеутворення факторів (уретро-простатичний рефлюкс, обмінні порушення) з урахуванням віку, рівня фізичної та статевої активності пацієнта.

Висновки

вверх

КП є складною формою ХП, що характеризується утворенням конкрементів у вивідних протоках передміхурової залози. Етіологія КП на даний час залишається маловизначеною, хоча деякі патогенетичні механізми формування патологічного процесу (роль уретро-простатичного рефлюксу, бактеріального чинника, біохімічного профілю субстрату залози тощо) чітко вказують на основну роль обструктивно-інфекційного фактора. Клінічна картина КП в основному мало відрізняється від такої при бактеріальному ХП. Труднощів у постановці діагнозу зазвичай не виникає з огляду на використання сучасних методів променевої діагностики. Важливу роль у верифікації процесу має мікробіологічне дослідження, адже антибактеріальна терапія зберігає лідируючі позиції в купіруванні КП. Вона складається з курсів протирецидивного лікування, що можуть тривати протягом року, із залученням фізіотерапевтичних та бальнеологічних методів, а також обов’язкового диспансерного спостереження. Використання сампросту у моно- або комбінованій терапії хронічного КП є перспективним напрямком, що є обґрунтованим і підтверджено клінічними дослідженнями.

Список використаної літератури

1. Богданова Е. О. Возможности эхографии в диагностике хронических простатитов. Е. О. Богданова, Т. А. Голимбиевская. Актуальные вопросы урологии и андрологии. Санкт-Петербург, 2001. С. 61-62.

2. Горпинченко И. И., Исаков В. Л. Новые методы и аппараты для лечения хронического простатита и эректильной дисфункции. Здоровье мужчины. 2004. № 3 (10). С. 86-190.

3. Гурженко Ю. Н., Спиридоненко В. В. Лечение хронического простатита у пациентов с сахарным диабетом: реалии долгосрочной фитотерапии. Здоровье мужчины. 2016. № 3. С. 81-87.

4. Камалов А. А., Дорофеев С. Д. Современные взгляды на проблему хронического простатита. М.: Русский медицинский журнал. 2003. Т. 11, № 4. С. 24-29.

5. Лопаткин Н. А. Руководство по урологии. Под ред. Н. А. Лопаткина; 1998. Т. 2. С. 393-440.

6. Мавров И. И. Половые болезни: энциклопедический справочник. И. И. Мавров; Киев: Украинская энциклопедия; АСТ-Пресс. 1994. С. 253-382.

7. Пасечников С. П. Фитотерапевтические препараты в лечении пациентов с ДГПЖ и хроническим простатитом. Здоровье Украины. 2008. № 19. С. 29.

8. Пасечников С. П., Митченко Н. В., Грицай В. С. Инфицированность больных гиперплазией предстательной железы возбудителями заболеваний, передающихся половым путем. Здоровье мужчины. 2006. № 2 (17). С. 203-205.

9. Сексологія і андрологія. Під ред. О. Ф. Возіанова та І. І. Горпинченка. Київ: Здоров’я. 996.

10. Серегин С. П., Долженков С. Я., Пахомов В. В., Новиков А. В. К вопросу о патогенезе хронического простатита. Андрология и генитальная хирургия. 2000. № 1. С. 104-105.

11. Спиридоненко В. В. Фитотерапия хронического простатита на фоне метаболического синдрома и сахарного диабета. Урологія. 2014. Т. 18, № 1. С. 36-41.

12. Dimitrakov J. D., Kaplan S. A., Kroenke K., Jackson J. L., Fre­eman M. R. Management of chronic prostatitis/chronic pelvic pain syndrome: an evidence-based approach. Urology. 2006; 67: 881-8.

13. Krieger J. N., Lee S. W., Jeon J., Cheah P. Y., Liong M. L., Riley D. E. Epidemiology of prostatitis. Int J Antimicrob Agents. 2008; 31 (suppl 1): S85-S90.

14. Nickel J. C. Recommendations for the evaluation of patients with prostatitis. World J Urol. 2003; 21 (2): 75-81.

15. Nickel J. C., Berger R., Pontari M. Changing paradigms for chronic pelvic pain: a report from The Chronic Pelvic Pain/Chronic Prostatitis Scientific Workshop, October 19-21, 2005, Baltimore, MD. Rev Urol. 2006; 8: 28-35.

16. Pontari M. A., Joyce G. F., Wise M., McNaughton-Collins M. Urologic Diseases in America Project. Prostatitis. J Urol. 2007; 177 (6): 2050-2057.

Место сампроста в лечении хронического калькулезного простатита

Ю. Н. Гурженко, В. В. Спиридоненко

Описаны стандарты диагностики и лечения хронического калькулезного простатита с учетом современных взглядов на этиологию, патогенез и клинические проявления этого заболевания. Группы препаратов и другие лечебные мероприятия, которые показаны таким больным, как правило, назначаются курсами комбинированной противорецидивной терапии, направленной на растворение или уменьшение конкрементов в протоках предстательной железы. Использование сампроста в моно- или комбинированной терапии хронического калькулезного простатита является перспективным направлением, обоснованным и подтвержденным клиническими исследованиями.

Ключевые слова: калькулезный простатит, противорецидивная терапия, сампрост.

The place of samprost in treatment of chronic calculus prostatitis

Yu. M. Gurzhenko, V. V. Spyrydonenko

The standards of the diagnosis and treatment of chronic calculous prostatitis according to the modern views on etiology, pathogenesis and clinical manifestations of this disease are described. Group of drugs and other therapeutic measures which indicated for such patients usually are prescribed in courses of combined anti-relapse therapy for dissolving or reducing the size of concrements in the prostatic ducts. Use of samprost in mono- or combination therapy of chronic calculous prostatitis is promising option, which was validated and confirmed in clinical trials.

Keywords: calculous prostatitis, anti-relapse therapy, samprost.

Поділитися з друзями: