Принципи класифікації, діагностики та лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози

сторінки: 36-41

С.П. Пасєчніков, д.мед.н., професор, завідувач кафедри урології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, завідувач відділу запальних захворювань ДУ «Інститут урології НАМН України»

Доброякісна гіперплазія передміхурової залози (ДГПЗ) – одне з найбільш частих хронічних захворювань у чоловіків, яке призводить до збільшення простати доброякісного ґенезу, простатичної обструкції і виникнення симптомів нижніх сечових шляхів (СНСШ). Поширеність цієї патології зростає з віком. Згідно зі статистичними даними, в Україні частка населення віком старше 60 років становить понад 20%. При цьому відомо, що у 2015-2016 рр. захворюваність на ДГПЗ дорівнювала 276,7 і 281,5 випадку на 100 тис. чоловік населення відповідно. Понад 50% усіх пацієнтів урологічних клінік в нашій країні становлять хворі з ДГПЗ.

ДГПЗ, яку раніше називали аденомою простати, – доброякісне новоутворення, що розвивається із залозистого епітелію або стромального компонента залози. Згідно з МКХ-10, діагноз звучить як «гіперплазія передміхурової залози».

На сьогоднішній день класифікація французького вченого Фелікса Гюйона 1881 р. за трьома стадіями хвороби (за ступенем хронічної затримки сечі: І стадія – відсутня, ІІ стадія – наявна, ІІІ стадія – парадоксальна ішурія) вже втратила свою актуальність. Згідно з рекомендаціями Американської та Європейської асоціацій урології (EAU), сучасна класифікація ДГПЗ ґрунтується на:

  • тяжкості СНСШ за Міжнародною шкалою оцінки простатичних симптомів (IPSS):
    • слабко виражені (0-7 балів);
    • помірні (8-19 балів);
    • тяжкі (20-35 балів);
  • наявності залишкової сечі:
    • відсутня;
    • до 200 мл;
    • > 200 мл;
  • розмірах простати:
    • до 30 мл;
    • 31-80 мл;
    • > 80 мл;
  • показниках урофлоуметрії:
    • максимальна швидкість потоку сечі (Qmax) не порушена;
    • Qmax < 15 мл/с;
    • Qmax < 10 мл/с;
  • ретенційних змінах у верхніх сечових шляхах:
    • уродинаміка не порушена;
    • наявність уретерогідронефрозу;
  • виникненні гострої затримки сечі:
    • відсутня;
    • одноразова;
    • рецидивуюча;
  • розвитку хронічної ниркової недостатності (ХНН):
    • функція нирок не порушена;
    • виникнення ХНН;
  • супутніх ускладненнях (гостра затримка сечі, ішемічна хвороба серця, гематурія, інфекційно-запальні процеси сечовивідних шляхів, ХНН, камінь сечового міхура, гідронефроз):
    • відсутні;
    • наявні.

Клінічне обстеження пацієнтів із СНСШ проводиться з метою діагностики, моніторингу, прогнозування прогресії захворювання, визначення схеми лікування і контролю його результатів. При цьому слід провести диференційну діагностику з урахуванням багатофакторного походження СНСШ у чоловіків.

У діагностиці хворих з підозрою на ДГПЗ важливе місце посідають:

  • симптоматична оцінка з використанням шкали IPSS;
  • фізикальне обстеження;
  • визначення рівня простатспецифічного антигену (ПСА) сироватки крові (при першому візиті до лікаря з метою скринінгу раку передміхурової залози);
  • вимірювання креатиніну сироватки крові;
  • пальцеве ректальне дослідження (необхідно проводити після визначення ПСА);
  • УЗД: діагностика розмірів простати, об’єму залишкової сечі, розширення верхніх сечовивідних шляхів, пухлин нирки та сечового міхура, потовщення стінки, каменів та дивертикулів сечового міхура (методом вибору є трансректальне УЗД);
  • загальний аналіз сечі та крові;
  • урофлоуметрія;
  • уродинамічне дослідження тиску струменя сечі – рекомендоване, якщо об’єм сечовипускання < 150 мл;
  • уретроцистоскопія – показана перед ендо­урологічними операціями.

Згідно з останніми рекомендаціями EAU (2018), лікування пацієнтів з ДГПЗ передбачає призначення ряду лікарських засобів чи хірургічного лікування (лазерні методики, трансуретральна резекція, інцизія, вапоризація простати, позадулонна і черезміхурова простатектомія за наявності надокучливих СНСШ, що не піддаються медикаментозній терапії, або у разі абсолютних показань до операції).

Медикаментозна терапія хворих на ДГПЗ включає:

  • антагоністи α1-адренорецепторів (α1-адрено­блокатори): слід призначати пацієнтам з помірними і тяжкими СНСШ;
  • інгібітори 5α-редуктази: показані чоловікам з помірними або сильно вираженими СНСШ і збільшеною простатою (> 40 мл). Їх застосування може запобігти прогресуванню захворювання з урахуванням зниження ризику гострої затримки сечі та зменшення необхідності в хірургічному втручанні;
  • антагоністи мускаринових рецепторів: призначають пацієнтам з помірними і тяжкими СНСШ, у яких переважають симптоми накопичення. При лікуванні чоловіків з обструкцією вихідного отвору сечового міхура рекомендовано дотримуватися застережних заходів, аби не виникла гостра затримка сечі;
  • інгібітори фосфодіестерази (ФДЕ) 5-го типу (з α1-адреноблокаторами або без них): зменшують помірні і тяжкі СНСШ (як накопичення, так і спорожнення) у пацієнтів з/без еректильної дисфункції;
  • β3-агоністи (мірабегрон) застосовують при помірних і тяжких СНСШ при переважанні симптомів накопичення;
  • комбінація α1-адреноблокатора + інгібітора 5α-редуктази: необхідно призначати чоловікам з надокучливими помірними чи тяжкими СНСШ, збільшеною простатою (> 40 мл) та ризиком її подальшого збільшення;
  • α1-адреноблокатори + антагоністи мускаринових рецепторів: рекомендовано застосовувати пацієнтам з надокучливими помірними і сильно вираженими СНСШ за неефективності купірування симптомів накопичення за допомогою монотерапії препаратами цих груп. Комбіноване лікування необхідно проводити з обережністю особам із залишковим об’ємом сечі > 150 мл;
  • рослинні екстракти – фітотерапія: Комітетом з клінічних настанов не розроблено жодних конкретних рекомендацій щодо призначення фітотерапії чоловікам із СНСШ через неоднорідність продуктів, відсутність доказової бази, а також внаслідок суттєвих методологічних проблем, пов’язаних з опублікованими дослідженнями і метааналізами. Застосування всіх засобів нетрадиційної терапії слід обов’язково обговорювати з пацієнтом і використовувати їх як додаткові до рекомендованих доказовою медициною препаратів, а не як альтернативні.

Першою лінією медикаментозної терапії СНСШ у чоловіків вважаються α1-адреноблокатори у зв’язку зі швидким початком дії, високою ефективністю та низьким ризиком розвитку і слабкою вираженістю побічних ефектів.

Раніше вважалося, що α1­-адреноблокатори пригнічують дію ендогенно синтезованого норадреналіну на гладком’язові клітини простати і тим самим знижують тонус залози та обструкцію вихідного отвору сечового міхура. Скорочення клітин передміхурової залози у людини регулюється переважно (якщо не виключно) α-адренорецепторами. Однак було доведено, що α1­-адреноблокатори чинять слабкий вплив на уродинамічно регульований опір вихідного відділу сечового міхура, а пов’язане з лікуванням покращання перебігу СНСШ з обструкцією корелює слабко. У зв’язку з цим було проведено активне обговорення ролі α1-адренорецепторів, розташованих поза простатою (наприклад у сечовому міхурі і/або в спинному мозку), та інших підтипів α1-адренорецепторів (α1B- і α1D-адренорецепторів) як медіаторів сприятливої дії α1-адреноблокаторів. Вплив α1-адреноблокаторів на α1-адренорецептори кровоносних судин, інших гладком’язових клітин поза простатою, клітин центральної нервової системи, ймовірно, викликає побічні ефекти. Вважається, що в цьому процесі беруть участь усі три підтипи рецепторів. Це припущення вказує на доцільність застосування селективних антагоністів α1A-адренорецепторів, проте залишається неясним, чи слугує селективність α1A-підтипу єдиним і головним чинником, що впливає на хорошу переносимість лікування.

Услід за феноксибензаміном і празозином, які раніше призначались для лікування СНСШ/ДГПЗ, наразі в основному застосовують наступні п’ять α1-адреноблокаторів: альфузозину гідрохлорид (альфузозин), доксазозину мезилат (доксазозин), силодозин, тамсулозину гідрохлорид (тамсулозин) і теразозину гідрохлорид (теразозин).

Непрямі порівняння між α1-­адреноблокаторами й обмежені прямі порівняння продемонстрували, що всі препарати цієї групи мають схожу ефективність при застосуванні відповідними дозами (Djavan B. et al., 2004). Хоча цілковите поліпшення стану може спостерігатися через кілька тижнів, виражена дія препаратів порівняно з плацебо відмічається вже в період від кількох годин до декількох днів. У хворих з легкими, помірними і тяжкими СНСШ α1-адреноблокатори мають зіставну ефективність, виражену у відсотковому покращенні балів за шкалою IPSS (Michel M.C. et al., 1998).

У контрольованих дослідженнях встановлено, що застосування α1-адреноблокаторів зазвичай супроводжується зменшенням кількості балів за шкалою IPSS приблизно на 30-40% і підвищенням Qmax на 20-25% (Michel M.C. et al., 1998; Djavan B. et al., 2004). У відкритих дослідженнях виявлено покращення показників за шкалою IPSS до 50% і підвищення Qmax до 40%.

Прийом α1-адреноблокаторів супроводжується зменшенням симптомів як спорожнення, так і накопичення. У дослідженнях із періодом спостереження менше одного року встановлено, що розміри простати не позначалися на ефективності прийому α1-адреноблокаторів. Разом із тим у дослідженнях з тривалим спостереженням α1-адреноблокатори були більш ефективними у пацієнтів з меншою (< 40 мл) передміхуровою залозою (Boyle P. et al., 2001; Roehrborn C.G. et al., 2006, 2008, 2010).

Ефективність α1-адреноблокаторів є подібною у хворих різних вікових груп. Однак у тривалих дослідженнях (McConnell J.D. et al., 2003; Roehrborn C.G. et al., 2006, 2008, 2010) виявлено, що ці препарати не зменшують розміру простати і не запобігають розвитку гострої затримки сечі, тому з часом деяким пацієнтам доведеться проводити хірургічне лікування. Незважаючи на це, зменшення симптоматики за шкалою IPSS і підвищення Qmax на фоні терапії α1-­адреноблокаторами зберігається протягом як мінімум 4 років.

Вибір лікувальної тактики у пацієнтів із СНСШ грунтується на: результатах обстеження, здатності методу лікування змінити діагностовані порушення, побажаннях хворого з приводу методу терапії, а також на очікуваннях з точки зору швидкості початку дії лікування, його ефективності, побічних ефектів, якості життя та прогресування захворювання.

Згідно з результатами систематичного огляду, α1-адреноблокатори не чинять негативного впливу на лібідо, проявляють слабкий позитивний ефект на еректильну функцію, однак іноді можуть викликати порушення еякуляції (van Dijk M.M. et al., 2006).

У таблиці представлена диференційована інформація про методи консервативного, медикаментозного і хірургічного лікування, що описані в клінічних рекомендаціях EAU з лікування ненейрогенних СНСШ у чоловіків. Слід звернути увагу на те, що поєднання методів лікування може супроводжуватися різними ефектами.

Лікувальний підхід

Швидкість розвитку ефектів

СНСШ (IPSS)

Урофлоуметрія (Qmax), мл/с

Розмір простати

Об’єм залишкової сечі

Прогресування захворювання

Консервативна і медикаментозна терапія

Динамічне спостереження, поведінкова терапія

Місяці

+

(від -1,3 до -5,7 балів)

-

-

-

?

Антагоністи

α1-адренорецепторів

Дні

++

(від -31 до -48,2%)

++

(від +1,4 до +3,2)

-

- / +

(від -17 до -39%)

+++

(симптоми)

Інгібітори 5α-редуктази

Місяці

+

(від -13,3 до -38,6%)

++

(від +1,4 до +2,2)

+ - ++

(від -15 до -28%)

-

+++

(затримка сечі)

Антагоністи мускаринових рецепторів

Тижні

++

(симптоми накопичення)

(від -35,3 до -54%)

-

-

+

(від 0 до +49 мл)

?

Інгібітори ФДЕ 5-го типу (тадалафіл)

Дні

++

(від -17 до -37%)

- / +

-

- / + (від +9 до -19 мл)

?

Антагоністи

α1-адренорецепторів + інгібітори 5α-редуктази

Дні

++

(від -38 до -49,7%)

++

(від +2,3 до 3,8)

+ -++

(від -11,9 до

-27,3%)

- / +

+++

(симптоми + затримка сечі)

Антагоністи

α1-адренорецепторів + антагоністи мускаринових рецепторів

Дні

++

(від -31,8 до -66,4%)

++

-

 

?

Хірургічне лікування (після видалення катетера)

ТУРП-ТУІП

Години

++++

(від -63 до -88%)

++++

(від +6,9 до 22,9)

+++

+++

++++

Відкрита простатектомія

Години

++++

(від -62 до -86%)

++++

(від +7,0 до +21,4)

++++

(-88%)

++++

(від -86 до -98%)

++++

ТУМТ

Тижні

+++

(від -40 до -87%)

+++

(від +2,4 до 8,4)

++ (від -8,1 до

-33,0%)

++

(від -34 до -84,1%)

+++

TUNA

Тижні

+++

(від -45 до -56%)

+++

(від +4,7 до 6,5)

++

+

(-20 мл або -22%)

++

Енуклеація і резекція простати гольмієвим лазером

Години

++++

(від -66 до -92%)

++++

(від +10,9 до 23,0)

++++

(від -34 до -54%)

++++

(від -68 до -98%)

++++

Калій-титаніл-фосфатний/зелений лазер

Дні

+++

(від -31 до -75%)

+++

(від +4,7 до 14,9)

+++

(від -44 до -63%)

+++

(від -57 до -91%)

+++

Діодний лазер

Години

+++

(від -55 до -84,3%)

+++

(від +5,1 до 13,7)

+++

(від -30,3 до

-58,1%)

зменше­ння на основі ПСА

+++

(від -58,1 до -87,7%)

+++

Вапоризація, вапорезекція і вапоенуклеація за допомогою тулієвого лазера

Години

+++

(від -63 до -85,4%)

+++

(від +12,8 до 18,7)

+++

(від -35,7 до -88%)зменше­ння на основі ПСА

+++

(від -72,4 до -94,4%)

+++

Простатичні стенти

Години

++

(від -10 до -19 балів)

++

(від +3 до 13,1)

-

+++

?

«-» – відсутність впливу; «+» – слабкий вплив; «++» – помірний вплив; «+++» – сильний вплив; «++++» – дуже сильний вплив; «?» – невідомо. ТУРП – трансуретральна резекція простати; ТУІП – трансуретральна інцизія передміхурової залози; ТУМТ – трансуретральна мікрохвильова терапія; TUNA – трансуретральна голкова абляція простати.

Модифікація способу життя з/без медикаментозного лікування зазвичай є методом першого вибору. Схема 1 ілюструє алгоритм лікування чоловіків із СНСШ відповідно до даних доказової медицини та профілів пацієнтів. Прийняття рішення щодо лікування залежить від результатів обстеження хворих. Варто звернути увагу на те, що побажання пацієнтів можуть відображатися на виборі терапевтичного підходу.

Схема 1. Алгоритм медикаментозного та/або консервативного лікування СНСШ у чоловіків

Хірургічне лікування, як правило, необхідне у пацієнтів з:

  • рекурентною або рефрактерною затримкою сечі;
  • нетриманням сечі внаслідок переповнення сечового міхура;
  • рецидивом інфекції сечовивідних шляхів;
  • каменями або дивертикулом сечового міхура;
  • резистентною до терапії макроскопічною гематурією внаслідок ДГПЗ/збільшення простати доброякісного ґенезу;
  • дилатацією верхніх сечових шляхів на фоні доброякісної простатичної обструкції з/без ниркової недостатності (абсолютні показання до операції, потреба у хірургічному втручанні).

Крім того, хірургічне лікування зазвичай показане пацієнтам, у яких не виявлено зменшення СНСШ і об’єму залишкової сечі на фоні консервативної або медикаментозної терапії (відносні показання до операції). Вибір хірургічної техніки залежить від:

  • розмірів простати;
  • наявності супутніх захворювань;
  • спроможності перенести анестезію;
  • побажання пацієнта;
  • готовності прийняти пов’язані з операцією побічні ефекти;
  • забезпеченості необхідним хірургічним обладнанням;
  • досвіду хірурга.

Алгоритм хірургічного лікування відповідно до даних доказової медицини та профілів пацієнтів представлено на схемі 2.

Схема 2. Алгоритм лікування надокучливих СНСШ, що не піддаються консервативній/медикаментозній терапії, або у разі абсолютних показань до операції*

Таким чином, у арсеналі уролога наявний великий арсенал лікарських засобів, за допомогою яких можна ефективно і безпечно купірувати СНСШ на фоні ДГПЗ. Серед них особливої уваги заслуговують α1-адреноблокатори (тамсулозин) як препарати першої лінії терапії хворих з помірними і тяжкими СНСШ. Їх призначення супроводжується нівелюванням патологічної симптоматики у короткі строки, зведенням до мінімуму побічних ефектів лікування, запобіганням розвитку ускладнень і підтриманням якості життя пацієнтів на високому рівні.

Джерело: S. Gravas (Chair), J.N. Cornu, M.J. Drake, M. Gacci, C. Gratzke, T.R.W. Herrmann, S. Madersbacher, C. Mamoulakis, K.A.O. Tikkinen. EAU Guidelines on NonNeurogenic Male LUTS including Benign Prostatic Obstruction (2018)

Поділитися з друзями: