1. Новий погляд на застосування препарату Вітапрост у пацієнтів із захворюваннями передміхурової залози

   Бойко А.І., Соснін М.Д., Губарь А.О.

2. Неускладнені інфекції нижніх сечовивідних шляхів: різні терапевтичні підходи

3. Бессимптомная доброкачественная гиперплазия предстательной железы: три стороны одной проблемы

   Тюзиков И.А., Калинченко С.Ю., Ворслов Л.О. и др.

4. Тканевая инженерия в урологии

5. Роль і місце нетрадиційних лікарських засобів у медикаментозній терапії доброякісної гіперплазії передміхурової залози

6. Современные возможности лабораторной диагностики акромегалии и синдрома Кушинга как факторов мужского бесплодия

   Рыкова О.В.

7. Ви запитували

   Кубанський С.А.

8. Остеопороз у мужчин. Особенности диагностики и лечения

   Беловол А.Н., Князькова И.И.

9. Медикаментозное лечение доброкачественной гиперплазии предстательной железы

10. Систематический обзор причин и подходов к лечению вторичной эякуляторной дисфункции

11. Клинические аспекты, диагностика и терапия эритроплазии Кейра

    Савоськина В.А.

12. Вбиральні: історичні, культурні та медичні аспекти

Велика Британія

Сполучені Штати Америки

Вбиральня все частіше постає проблематикою численних наукових досліджень і масових заходів. Через особливості нашого виховання, а швидше, невігластва, ця тема є табу на пострадянському просторі. Однак якщо почати з давнини, то найсвітліші уми людства, починаючи від давньогрецьких філософів, не соромилися досліджувати цю пікантну тему.

Простежити історію виникнення і розвитку туалету та його використання в різних країнах доволі складно. Труднощі у вивченні цих аспектів пов’язані з делікатністю самого питання, обговорення якого протягом тривалого часу вважалося дуже непристойним. Саме тому документальних підтверджень наявності або відсутності вбиралень у ту чи іншу епоху практично немає. Дана стаття покликана зруйнувати деякі стереотипи щодо такого необхідного в житті кожної людини предмета, як вбиральня, та спробувати дещо висвітлити цю тему. У цій її частині ми продовжимо розглядати історичні аспекти винайдення та розвитку туалетів як явища та суспільно необхідного атрибута.

Велика Британія В начало статьи

Більшість країн Європи на піку могутності Римської імперії була під її владою. У 43 р. до н.е. римляни досягли Британських островів. І розвиток, і занепад, а також перепланування водопровідної системи ми знаходимо в руїнах відомих курортів Аква Суліс (Aquae Sulis) у місті Бат.

В Англії в цей час життєдайність гарячих ванн стала історією. Ще 864 р. до н.е. англійці вважали гарячу воду цілющою. Її першовідкривачем був князь Блейдад, увічнений Шекспіром. Він також заснував місто Бат і присвятив його відкриття богині Мінерві. За римлян воно дістало назву Аква Суліс, що в перекладі з римської означає «води Мінерви». Оскільки дане місто перебувало в центрі римських воєн, його природні гарячі джерельні води створювали прекрасні умови для ванн імператору Клавдію – вони були не просто гарячими, а й мінеральними, що давало заспокійливий ефект після прийняття ванн.

Курорт Аква Суліс мав стратегічне значення для розташування римських військ. Природні гарячі джерела забезпечували постійний приплив мінеральної води, мали температуру до 46,5 °С. Вигідною перевагою було ще й те, що вони були джерелом будівельного каменю та свинцю і знаходилися неподалік від міста. Аква Суліс був побудований за тим же планом, що й великі купальні в Італії, але менший за масштабом. Він мав монументальну залу, яка переходила в наступну, оточену різними опалювальними приміщеннями, лазнями, басейнами, залами для тренування та кімнатами для прийому їжі.

Курорт знаходився в руках римлян близько 500 років. Коли останній римський гарнізон залишив свої позиції і пішов, з ним пішли і секрети санітарно-технічного дизайну. На зміну римлянам на ці острови прийшли варвари і стали знищувати населення та споруди в містах. Древні християни відкидали таке поняття як чистота і вважали ганебним уподібнюватися римлянам. Вони воліли жити в антисанітарії, але бути чистими духом, до чого їх спонукала церква. Їм проповідували, що не можна вмиватися, оскільки під час хрещення їх вмивали святою водою, і змивати цю воду просто неприпустимо. Та й взагалі купання вважалося гріховним, як і бути чистим або вихвалятися своїми матеріальними благами. За період Середньовіччя римські лазні стали місцем розбрату, і їх кімнати згодом перетворилися в будинки розпусти.

Бруд і сміття стали ідеальним середовищем для розмноження щурів і бліх, які принесли до Англії першу хвилю епідемії чуми. У 1348 р. хвороба поширилася на землі курорту через місто Велкомб в графстві Дорсет, винищивши третину населення. Протягом темних століть Середньовіччя термальні джерела Аква Сулісу стали занедбаними та зникли під руїнами і брудом. Відновлювати їх почали лише у XVI ст.

Справжнє відродження міста Бат розпочалося у XVIII ст. завдяки діяльності та зв’язкам з громадськістю Річарда Неша. На той час Неш був знаменитістю, який здобув свої статки завдяки азартним іграм. Він допоміг перетворити місто у модний центр відпочинку вищого класу. Знаменитими відвідувачами курорту були королева Анна, відомий художник Томас Гайнсборо та художник-кераміст і дизайнер Джозайя Уеджвуд, а також адмірал Нельсон. Купальні знову стали дуже популярними. Їх відвідування мало певний профілактичний ефект щодо розвитку таких хвороб, як лихоманка, водяниця, чорна і жовта жовтяниця, тяжкий набряк селезінки, цинга, ранній хлороз та ін.

Утилізація відходів

Зовнішній вертикальний стовп, вбудованийв стіну замку Бомаріс, побудованому у періодз 1295 до 1330 р. Едвардом I на узбережжі острова Англсі (Північний Уельс). Через нього витікаливідходи з туалету

З давніх-давен важливим було утилізувати відходи за межі місця проживання. Проблема утилізації зросла відтоді, як населення землі швидко збільшилося. Побудувавши Клоаку Максиму, стародавні римляни були першими у Західному світі, хто розробив такий грандіозний проект. Проте у XIV ст. в Англії проблема утилізації відходів стояла дуже гостро. Так, чимало клопоту завдавали туалети в замках. Типова вбиральня являла собою дерев’яне сидіння на верхній частині вертикального стовпа, який був вбудований в стіну невеликої склепінчастої кімнати з вузьким вікном. Відходи скидалися у рів навколо замку. Якщо води там не було, їх збирали в бочку або яму, а потім виносили вручну.

Підземні стоки були побудовані з використанням дренажних труб, виготовлених з грубої цегляної або кам’яної кладки. Із плоских і рівних каменів формували нижню і верхню частину стоків, стіни були зроблені з цегли. Оскільки ці перші стоки у той час були побудовані без ясного розуміння ідеї або їх призначення, деякі з них були занадто великими або дуже маленькими, інші були або спрямовані догори або зведені під прямим кутом.

У результаті низки наукових відкриттів люди поступово почали розуміти, що хвороби можуть передаватися через воду та відходи. До того часу річки Темза, Фліт та Уолбрук перетворилися на смердючі стічні канави. До середини ХІХ ст. Темза була забруднена відходами промислової революції, які поєднувались з відходами майже 3-мільйонного населення Лондона. За словами очевидців, під час занадто спекотного сезону 1859 р. роботу парламенту було припинено, оскільки навіть жалюзі, просочені дезінфікуючими засобами, більше не могли послабити сморід.

Воду викачували за допомогою насосів, розташованих по всьому місту. Вони були відкриті тільки в певні години в окремі дні й обслуговували сотні людей. Подача води була чітко нормована, і до будинків її приносили в горщиках або глечиках. Оселі деяких заможних осіб містили олов’яні або мідні ванни. Однак у той час трубопровід міг забезпечити водою лише перші поверхи. Воду для ванн нагрівали в казанах на багатті.

Скляний пісуар

Низька якість санітарної системи не сприяла підтримці належного рівня особистої гігієни. У погано облаштованих будинках, переповнених людьми, не було туалетів чи проточної води. Це були кількаповерхові споруди з крихітними кімнатами та поганою вентиляційною системою або зовсім без неї. Брудні та вогкі вбиральні (якщо вони взагалі були) розміщувалися на першому поверсі. Всередині будинку чи квартири мешканці справляли нужду в скляний пісуар або металевий горщик. Вміст горщика могли вилити просто через вікно, попереджаючи вигуком пішоходів. Найбільш ранній наказ у сфері охорони здоров’я видав король Річард II, згідно з яким заборонялося викидати випорожнення з вікон. Закон було скасовано 1856 р.

Горщики для населення, яке належало до робочого класу, зазвичай виготовляли з міді або глини, а для багатіїв і знаті – з чистого срібла, і обслуговувались вони слугами. Горщики для королів часто мали складний дизайн і були надміру оздоблені. У декого з них навіть були нічні горщики, оббиті м’якою тканиною або такі, які закривалися на ключ. Наприклад, туалет Генріха VIII був оббитий чорним оксамитом, стрічками і бахромою за допомогою двох тисяч позолочених цвяхів. В епоху правління королеви Вікторії був винайдений музичний горщик – коли кришка відкривалася, з нього звучала музика.

Винахідники сучасного туалету

Сер Джон Харінгтон

Перший туалет зі зливним бачком в англійській історії винайшов сер Джон Харінгтон. Він створив унітаз «Аякс» 1596 р. для своєї хрещеної – королеви Єлизавети I у палаці Річмонд. Незважаючи на те, що королева й користувалася ним, на цьому Д. Харінгтон завершив кар’єру, оскільки був осміяний колегами через свій абсурдний винахід.

Наступні 200 років у сфері проектування вбиралень тривав застій, поки в 1775 р. перший патент на «сучасний» туалет був виданий Олександру Каммінгу. Він винайшов туалет зі змивом клапанного типу. Потягнувши за важіль, відвідувач відкривав стулки, і весь вміст виливався в каналізацію; при цьому відкривався клапан, що наповнює горщик новою порцією води. Два роки потому Самуель Проссер подав заявку і отримав патент на туалет з поршневим клапаном.

Джозеф Брамах

У 1778 р. Джозеф Брамах запатентував більш складну конструкцію, що промивала унітаз проточною водою протягом 15 с. Його чавунний унітаз мав відкидну кришку. Згодом чавунні та металеві частини туалету замінили на керамічні. У 1815 р. такі туалети почали встановлювати в будинках. Оригінальний же унітаз дотепер використовується в Палаті лордів. Його конструкція лягла в основу туалетів, які використовуються на кораблях.

У 1848 р. англійський уряд ухвалив закон про охорону здоров’я суспільства, норми та правила щодо водопостачання та каналізації, яким передбачалося в наказному порядку здійснення санітарно-профілактичних заходів в кожному будинку. Також було виділено 5 млн фунтів стерлінгів на проведення досліджень і розробок у сфері санітарії та на будівництво каналізаційної системи. Це відкрило двері для нових винаходів.

У 1851 р. Джордж Дженнінгс представив громадські туалети в Кришталевому палаці для Великої виставки. Унітази складались із неглибокого бака чашоподібної форми та гідравлічного затвора (сифона). Він являв собою вигнутий канал чи трубу, заповнену водою, що надійно закриває вихід газів після змиву відходів у каналізацію. Промивна вода змивала вміст через унітаз в S-подібну трубу. Більш ніж 827 тис. осіб платно користувалися цією новинкою. Таким чином, до 1858 р. громадські туалети стали дуже популярними.

Кришталевий палац – Велика виставка, 1851 р.

У 1870 р. Томас Твіфорд розробив удосконалену версію туалету Брамаха без металевих деталей. Спочатку туалети складалися з двох частин: верхня становила резервуар, нижньою була окрема чаша. Ці дві частини знаходилися разом у дерев’яній коробці. Оскільки коробка протікала на стиках, стояв жахливий сморід. У 1885 р. Твіфорд усунув цю проблему, розробивши свій дизайн туалету. Це був перший суцільний туалет, що вільно стояв на стійці. Крім того, винахідник виготовив чашу з більш еластичного фаянсу та оснастив конструкцію дерев’яним сидінням. Своє творіння під назвою UNITAS він представив 1884 р. на Лондонській міжнародній виставці, присвяченій охороні здоров’я. Виріб UNITAS, тобто єдність стремлінь та виконання, отримав найвищу нагороду – золоту медаль. Спочатку туалети входили у побут дуже повільно, а згодом виробництво почало зростати, коли їх дизайн удосконалився і зменшилися епідемії захворювань. Проте у другій половині XIX cт. ще траплялися поодинокі спалахи черевного тифу.

Deluge – одна з моделей Томаса Твіфорда

Список імен людей, причетних до винайдення туалету, не може бути повним без згадки про 24-річного Томаса Креппера. Цей санітарний інженер, родом із села на півночі Англії, 1861 р. запатентував унітаз зі змивним бачком. До того часу екскременти в міських вбиральнях змивали безперервним потоком води, що під слабким тиском подавалася з водогону. Т. Креппер запропонував цілком новий механізм. Вода для змивання нечистот надходила до туалету в невелику цистерну з клапаном-поплавком. За допомогою приєднаного до нього важеля регулювалося і постачання води в цистерну-бачок, і в водостік із неї до унітаза. Бачок для сильнішого напору подачі води винахідник встановив під стелею, а до важеля приладнав ланцюжок із рукояткою. Окрім того, передбачив також U-подібний вигин труби між унітазом і каналізацією. Такий пристрій – «водяна пастка» – запобігав поширенню смороду зі стічної системи до туалету і практично в первозданному вигляді проіснував до середини XX ст., а де-не-де зустрічається і дотепер. Слід зазначити, що останнім часом мода на високе розміщення змивного бачка повертається. Чимало виробників сантехніки пропонують покупцям такі моделі.

Винахідник заснував у Челсі фірму Thomas Crapper & Co й почав випускати унітази зі «змивним бачком Креппера» – такою була фірмова назва нового туалетного пристрою. Він швидко здобув велику популярність, а англійці й досі унітаз називають «креппер». Коли ж фірма почала експортувати туалетні системи до США, там з’явилося сленгове слово crap (лайно).

Т. Креппер почав отримувати замовлення на ексклюзивні унітази від аристократів і членів британської монаршої родини. Наприклад, коли син королеви Вікторії, принц Едуард – майбутній король Едуард VII – придбав заміську резиденцію Сандрингемський палац у Норфолку, то замовив компанії прокласти там водостік і облаштування 30 туалетів. Сидіння розкішних унітазів виготовили з кедра.

Сполучені Штати Америки В начало статьи

Хохоками

Хохокамські племена індіанців проживали у Південно-Західній Америці. Приблизно в 350 р. до н.е. вони почали будувати великі мережі зрошувальних каналів з відкритих канав в долині ріки Солт. Ці канали простягалися майже на 400 км. У 1450 р. н.е., за десятиліття до прибуття Колумба до Нового Світу, культура хохокамів раптово зникла з невідомих досі причин.

У археологічному парку Пуебло-Гранде у Феніксі (штат Аризона) збереглися залишки цієї втраченої культури. Там археологи виявили мережу сухих берегових каналів 24 м завширшки і 6 м углибину і сміттєві насипи. Вони також знайшли залишки багатоповерхових житлових будівель племені хохокам, однак доказів щодо існування водопроводу або вбиралень без каналізації не було виявлено.

Вважається, що корінні жителі Америки ніколи не мали громадських туалетів і, швидше за все, викидали сміття й екскременти в проточні води, на поля або в лісі. Так само поводили себе перші поселенці Нового Світу. Як і їхні предки у Європі, колоністи могли викидати відходи і продукти своєї життєдіяльності через двері та вікна на вулицю, а звідти їх збирали сміттярі або з’їдали свійські тварини.

Перші колоністи

Очевидно, перші колоністи привезли туалетні горщики із собою. Лише у другій половині XIX ст. у США було розроблено перші дієві системи водопостачання і каналізації та перші туалети. Згодом поступово на подвір’ях почали встановлювати перші туалети. З часом вуличні дерев’яні туалети ставали менш скромним, і в деяких заможних людей представляли собою дуже гарні споруди із символічними відмінностями. Так, туалет Вільяма Берда, головного судді колоніального суду, був виготовлений з цегли і мав п’ять отворів. Берд користувався найбільшим з них, який розміщувався в центрі напівкруглої лави, що стояла на підвищенні.

Багато років тому на горі Крестед Буте (штат Колорадо) була побудована двоповерхова вбиральня, яку можна побачити ще й сьогодні. Верхній її поверх використовували у тих випадках, коли сильний снігопад замітав перший.

Тогочасним першочерговим завданням, звичайно, було перенести діючий туалет без бруду або запаху до будинку. Наприклад, Томас Джефферсон сконструював убиральню у будинку своєї садиби Монтічелло. За допомогою революційної на той час системи прислуга могла виносити горщики з туалету. Він складався з дерев’яної коробки з розміщеною в середині дерев’яною мискою; у верхній частині коробки було зроблено отвір з місцем для сидіння. Крім того, Джефферсон на подвір’ї побудував дві восьмикутні вбиральні.

На початку 40-х років ХІХ ст. архітектор і дизайнери з Центрального парку Нью-Йорка побудували альтернативу брудним вуличним туалетам. Ці маленькі готичні будівлі представляли собою альтанку з видом на сад з одного боку і з двома або чотирма отворами – з іншого. У 1829 р. молодий архітектор Ісая Роджерс розробив інноваційний і дуже розкішний готель «Тремонт» у Бостоні. Це був перший готель з водопроводом, який став прообразом сучасного першокласного американського готелю. У чотирьохповерховому готелі на першому поверсі, в задній частині внутрішнього двору розміщувалися вісім убиралень.

У Північно-Східній Америці лазні існували з 1790 р. І тільки через кілька десятиліть потому міські готелі або нові будинки були обладнані ваннами. Ця еволюція передбачала наявність підходящої системи водопостачання та виведення відходів. У той час кожна окрема будівля мала своє власне джерело води і системи відведення. Наприклад, у готелі «Тремонт» вода набиралась із металевого резервуара, що розміщувався на даху. Щоб набрати воду в бак, використовували паровий насос. За допомогою простої системи водопроводу стічні води відходили в каналізацію. Холодна проточна вода була доступна у ванних кімнатах, кухні та пральнях готелю. Ванні кімнати в підвальному приміщенні були оснащені мідними або олов’яними ваннами, що підігрівалися невеличкими газовими печами.

П’ять років потому в Нью-Йорку Роджерс побудував шестиповерховий готель «Астор Хаус». На його верхніх поверхах розміщувалося 17 номерів з туалетами і ванними кімнатами, які обслуговували 300 номерів.

Спочатку більшість колоністів купалася в ставках або ріках. Згодом купання у водоймах стало вважатися небезпечними для здоров’я. Так, наприклад, у 1845 р. у Бостоні було заборонено купання у водоймах, за винятком випадків, коли це призначав лікар як специфічне лікування.

Американці вважали, що п’ючи мінеральну воду, можна вилікувати будь-яку хворобу. Наприкінці 70-х років ХVІІІ ст. пити воду зі свердловин стало дуже модним. Однак, ймовірно, чимало людей виявилися жертвами цієї звички, імітації такого світського звичаю Великобританії.

Тогочасною проблемою було недостатнє водопостачання. Заповнення водою та злив ванни за допомогою ручного насоса і відра було важкою роботою, що вимагало чимало часу. На щастя, ситуація почала поліпшуватися у середині ХІХ ст. зі встановленням каналізації з виходами для стічних вод, що зробило водопровід більш практичним та доступним. Однак деякі нові будівлі були практично незаселеними через погану водопровідну систему і сморід, що надходив з відкритих каналізаційних відводів. Крім того, труби дренажної системи здебільшого були дуже малі, тому вони замерзали взимку.

Проблема вентиляції була остаточно вирішена 1874 р., коли невідомий сантехнік запропонував створити нейтральний тиск повітря у зворотному клапані, щоб запобігти розриву водяного затвора. Методом проб і помилок водопровідники також навчилися збільшувати розмір вентиляційних отворів.

Перші колоністи були обізнані лише з тим, як виготовити дерев’яні труби, прорубуючи отвір у колоді. Проте такі труби, проведені під землею, створювали проблеми. Нерівний грунт призводив до провалин в цих колодах, через це вода могла застоюватися, заражатися через потрапляння туди комах і взагалі мала неприємний смак деревини. Цю проблему вирішили, застосовуючи такий нахил труб, який давав змогу воді стікати самопливом. Ця самопливна система водопостачання, що починала активізуватися завдяки паводковим водам або потоку з височини, спрямовувала воду по схилу до будівель або ферм, яка надходила до задньої частини будинку, через сарай та у водозбірний резервуар.

Дерев’яні труби проіснували практично аж до початку ХІХ ст. Згодом міста зростали, вулиці почали розширюватися, і відповідно система водопостачання повинна була ставати більш потужною. Отже, для подачі води необхідно було створювати більш високий тиск. Це призводило до того, що дерев’яні труби не витримували і розколювалися. Саме тоді матеріалом вибору при виготовленні труб стало залізо.

Перші залізні труби для відводу води були використані 1804 р. у м. Філадельфії. Завдяки тому, що неподалік від Філадельфії протікає річка Скулкілл, воно стало першим містом у США, у якому побудували масштабну систему водопостачання.

У зв’язку зі швидким зростанням чисельності населення інші великі міста також потребували нововведення щодо системи водозабезпечення, щоб постачати достатню кількість води для усіх мешканців. Наприклад, у Чикаго 1869 р. інженери побудували водонапірну вежу, що забезпечила місто водою через систему подвійного тунелю. Система простягалася майже 3 км углиб озера Мічиган. Чикаго також стало першим містом, в якому було побудовано повну систему каналізації. Тим не менш саме у Нью-Йорку було запроваджено загальну модель водопроводу та каналізаційної системи США.

Водопостачання завжди було проблемою в Манхеттені. Перші поселенці носили воду у відрах з джерел або колодязів. Продовжуючи багатовікову традицію, люди викидали відходи та сміття на вулиці. Від туалетів, встановлених напроти будівель, на вулицях Манхеттена поширювався страшний сморід. Першу підземну каналізацію побудували через 25 років після прокладання дерев’яної трубопровідної системи.

У 1830 р. у Нью-Йорку було створено дійсно придатну громадську систему водопостачання. Вода з джерела закачувалась в наземний резервуар і поширювалась по чавунному водопроводу. По трубопроводу вона доходила до пожежних кранів, розташованих уздовж вулиць. На жаль, через п’ять років, під час великої пожежі, система зламалася. Вона не могла повною мірою забезпечити водою пожежні станції. З метою запобігання подібним ситуаціям у майбутньому та забезпечення питною водою мешканців міста інженери розробили напірну систему. Акведук Кротон транспортував воду з величезного водосховища, що знаходилось у північній частині міста, до вторинного резервуара на 42-й вулиці і до наступного – в Центральному парку. Вони забезпечували водою мережу підземних трубопроводів. Ця вдосконалена система дала змогу постачати будівлі проточною водою. Проте на той час все ще не було каналізаційної системи для утилізації стічних вод.

Перша сучасна каналізація була побудована в м. Брукліні. У 1857 р. інженер Юліус Адамс ввів у експлуатацію систему, яка відповідала потребам жителів міста. Він розробив керівні принципи і дизайн сучасної сантехніки. До кінця століття його систему використовували у невеликих і середніх містах по всій країні.

Революція у сфері сантехніки, вдосконалення вентиляційної системи, що відповідає всім правилам, водопровід та каналізація відкрили двері для розробки і масового виробництва вбиралень у всіх містах США. Їх розвиток відбувався паралельно з таким у Великій Британії, де було винайдено сучасний туалет.

На початку XIX ст. виробництво туалетів у США поступалося англійському, і чимало британських фірм, включаючи Твіфорд, Доултон і Шанкс, експортувало високоякісну продукцію до Америки. Наприкінці століття американці нарешті не відставали від європейців у виготовленні вбиралень. Велику роль у цьому зіграли Томас Маддок і його товариш Вільям Лі. Щоб заохотити людей купувати його продукцію, Маддок кожний унітаз прикрашав зображенням лева та єдинорога і написом: «Найкращий стаффордський керамічний виріб, виготовлений для американського ринку».

Дизайнери сучасної вбиральні

Британські винаходи «не прийшли» разом із поселенцями в Новий Світ. Єдине, що перейняли американці, – це нічний горщик. Проте американські винахідники не дуже відставали. Їх розробки вбиралень відбувалися паралельно з такими в Англії. Їхнім першим проектом був відуар конічної форми, встановлений у свинцевий водяний затвор, що розміщувався під підлогою. Друга модель – чашоподібний унітаз – представляв собою поліпшену модель попереднього. Наступним був унітаз зі змивом. Вода текла сильним потоком з бака з водою, який розміщувався вище і був прихований, як правило, на горищі. Джеймс Генрі і Вільям Кемпбелл були першими винахідниками, які 1857 р. отримали патент на виготовлення туалетів. Їх поршневий унітаз був схожий на ті туалети з двома чашами, що були винайдені в Англії. Однак пристрій був негігієнічним, на відміну від вбиральні зі зворотним клапаном, виготовленої англійцем Джорджом Дженінгсом.

З кінця 50-х до середини 90-х років ХІХ ст. все більше і більше винахідників були обізнані з потенційними ринками збуту туалетів, і кількість патентів на їх виготовлення почала зростати. Джон Рендалл Манн в 1870 р. розробив унітаз з промиванням за допомогою сифона. Він же запатентував туалет з трьома трубами. Три труби доставляли воду до унітаза: одна подавала воду, омиваючи його навколо краю, друга швидко випускала близько двох літрів води і запускала в дію сифон, а третя забезпечувала остаточну промивку.

Томас Кеннеді отримав патент на виготовлення вдосконаленої ним конструкції туалету Манна – із сифоном і лише двома трубами для змиву. Одна труба промивала обвід унітаза, а інша активізувала роботу сифона.

У період з 1900 по 1932 р. до патентного відомства США надійшли заявки на 350 нових конструкцій туалету. Два з перших патенти, виданих у першому десятилітті, належали Чарльзу Неффу і Роберту Фрейму з м. Ньюпорта (штат Род-Айленд). Вони розробили прототип американського унітаза з промиванням і сифоном. Десять років потому Фред Еде поліпшив його дизайн. Він переробив чашу, усунувши проблему переповнення і розлив її вмісту, що іноді траплялися.

Інші запатентовані винаходи, які з’явилися на початку ХХ ст.: змивач, що розбризкує, або флеш-змивач (дає змогу зекономити воду за рахунок більш інтенсивної обробки поверхні потоком води під тиском); зворотний клапан, що запобігає потраплянню у водопровід води з інших трубопроводів; унітаз, вмонтований в стіну, зі спуском води та туалети зі зворотним клапаном, який пропускає нечистоти тільки в одному напрямку по каналізаційних трубах, а якщо рідина піде проти течії, то клапан автоматично перекриває трубопровід.

Сьогодні швидше вчені, а не інженери-сантехніки, є розробниками нових моделей. Так, працівники компанії Emerson в Сент-Луїсі розробили двигун і потужний насос, що прилаштовується до туалетного бачка, щоб додати швидкості і потужності до кожного змивання. Ще однією перевагою цієї моторизованої системи є те, що вона потребує менше води, ніж традиційні конструкції. Кохлер Ко є першим виробником сантехніки, який представив на ринку цю нову модель.

Компанія Emerson також в співпраці з виробниками насосів фірм Zoeller і Hydromatic розробила таку систему сантехнічного обладнання, що розріджує відходи. Такий туалет оснащений насосом з механічним приводом із зубцями, розміщеним в зливній трубі під унітазом. Коли відходи та туалетний папір проходять по трубах, насос подрібнює його і проштовхує отриману масу рідкої консистенції через систему стічних вод.

Художнє виконання туалетів

Харрінгтон, який 1596 р. винайшов перший туалет зі зливом, пропонував цегляні, кам’яні або свинцеві туалети прикрашати дерев’яним оздобленням, смолою або воском. Більш пізні моделі часто виготовляли з кераміки, глини і скловидної емальованої порцеляни. Для захисту матеріалів від плям і рідини вироби глазурували сіллю. Оскільки туалети були оснащені дерев’яною кришкою, прикраси в перших туалетах були сконцентровані лише у внутрішній частині чаші. З винаходом змиву і відповідно моделей туалетів зі змивом зовнішню частину чаші також оздоблювали рельєфом або розфарбовували. У результаті туалет став не лише функціональним, а й художнім виробом. Здобули загальне визнання п’єдестальні моделі. Також дуже популярним декоративними елементами були розписи із зображенням птахів, квітів і фруктів. Найдорожчою технікою оформлення була позолота; спеціально підготовлену золоту суміш пензлем наносили на тиснений візерунок.

Сучасні ванні кімнати

Із введенням сучасних систем водопостачання і стічних систем будувалися перші приватні ванні кімнати. У будинках заможних осіб незатребувані спальні перетворювали в сучасні ванни, і до середини 50-х років ХІХ ст. дизайн висококласних нових будинків передбачав наявність окремих ванних кімнат.

Перша ванна в США була привезена із Франції у XVIII ст. Бенджаміном Франкліном. Ванни черевикоподібної форми виготовляли з листової міді і наповнювали вручну. Найбільш поширеною моделлю того часу була дерев’яна ванна 1,8 м довжиною у формі саркофага мумії.

З часом купання у ванні стало популярним в Новому Світі, і 1842 р. містер Томпсон з Цинциннаті (штат Огайо) для особистого користування побудував першу в країні ванну з водопровідними трубами, дублюючи винахід британця лорда Джона Рассела. Ця ванна була обшита червоним деревом і облицьована зсередини свинцевими листами для захисту від механічних або фізичних (термічних) пошкоджень. Ванна кімната Джорджа Вандербільта (1855) була оснащена порцеляновою ванною.

На межі століть типова розкішна ванна кімната мала великий розмір, в якій містилися: ванна, душ із душовим піддоном, сидяча ванна, ванна для ніг, умивальник і туалет зі змивом. Згодом квартири і будинки стали меншими через брак земель, пов’язаний зі швидким ростом міст, і відповідно ванні кімнати зменшились в габаритах до гостьових кімнат.

Сьогодні ванні кімнати стали знову більшими за розміром і краще оснащеними, ніж будь-коли. Багато нових будинків містять дві і більше ванних кімнат. У наш час можна знайти ванни та водопровідні крани різних розмірів і туалети, виготовлені з різноманітних матеріалів, включаючи мармур і коштовні камені.

Загалом сучасним матеріалом для виготовлення сантехніки є нержавіюча сталь, яку використовують для раковин і кранів. Одним з піонерів у виробництві раковин та стічних труб із мельхіору і полірованої міді є фірма Elkay Mfg. Гнучкий водопровід був застосований 1969 р. Робертом М. Целлем.

Розмаїття матеріалів, які використовуються для виробництва труб, також значно збільшилось порівняно з давніми часами. Так, у виробників сантехнічної продукції XIX ст. був вибір між чисто олов’яними трубами або металевими з нанесеним тонким шаром олова та залізними трубами, покритими оловом, цинком, емаллю або гумою. Мідні труби були введені після Першої світової війни, а в даний час за певних умов використовуються пластикові труби.

Огляд підготувала Олена Заболотна

Далі буде

* Продовження. Початок у журналі «Медицинские аспекты здоровья мужчины», № 4, 2013.

В начало статьи