1. Можно ли выявить меланому по анализу крови?

2. Вбиральні: історичні, культурні та медичні аспекти

3. Все ли мы знаем о причинах развития старческого слабоумия?

4. Оголошено імена лауреатів Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини 2013 р.

5. Кинути палити: від паліатив до реальних результатів

6. Поможет ли увеличение доступности диагностических тестов на ВИЧ-инфекцию остановить эпидемию?

7. Связан ли ранний мужской климакс с сердечной недостаточностью?

8. Следует ли сдавать анализы, если ничего не болит?

9. Как влияет женитьба и отцовство на уровень тестостерона?

10. Травмы органов мочеполовой системы

    Пасечников С.П.

11. Влияние различных доз тамсулозина на эректильную функцию при ее нарушениях и при СНМП

12. Мужское обрезание в качестве профилактики ВИЧ-инфицирования

13. Противозачаточные таблетки для мужчин поступят в продажу через 10 лет

14. Факторы риска развития острого простатита после проведения трансректальной биопсии предстательной железы

15. Вплив варикоцеле на чоловічу репродуктивну функцію

    Гаврилюк А.М., Кріль І.Й., Ломіковська М.П. та ін.

16. Новые технологии в урологии и андрологии

17. Достижения и перспективы в онкоурологии, пластической и реконструктивной хирургии мочевыводящих путей

Паління належить до найпоширеніших форм поведінки людини, що суперечать здоровому способу життя. Більшість інформаційних матеріалів, присвячених боротьбі з цією шкідливою звичкою, містять страхітливі гасла щодо її негативного впливу на організм людини. Однак, за результатами досліджень вчених із Техаського університету M. Czyzewska та H. Ginsberg, шокувальна антиреклама може призводити до «ефекту бумеранга», коли захисна реакція виявляється настільки сильною, що перешкоджає сприйняттю інформації реципієнтом. У зв’язку з цим хотілося б насамперед звернути увагу саме на позитивні зміни, що відбуваються в організмі людини, яка кинула палити. Так, за даними Американського товариства з вивчення раку (American Cancer Society, АСS), при відмові від паління спостерігаються такі ефекти [11]:

• через 12 год у крові знижується рівень вуглекислого газу;
• через 2 доби смакові та нюхові відчуття стають гострішими;
• через 0,5-3 міс покращується кровообіг і функції дихальної системи;
• через 3-9 міс кашель, задишка і проблеми з диханням стають значно менш вираженими, зникає втома;
• через 1 рік удвічі знижується ризик ішемічної хвороби серця;

• через 5 років ризик інсульту стає таким же, як і у людей, які ніколи не палили, а ризик розвитку раку гортані, стравоходу, ротової порожнини, сечового міхура знижується у 2 рази;
• через 10 років удвічі порівняно з курцями знижується ризик раку легенів;
• через 15 років ризик ішемічної хвороби досягає такого ж рівня, як і у некурців, знижується ризик розвитку онкологічних захворювань в цілому.

Часто лише вольових зусиль не вистачає для того, аби позбутися шкідливої звички. За даними ВООЗ, серед осіб, які намагалися кинути палити без сторонньої допомоги, 90-95% – знову бралися за старе [8]. У багатьох випадках для прийняття рішення про відмову від паління необхідна консультація фахівця, підтримка сім’ї та друзів, а також фармакологічна терапія, спрямована на зменшення проявів синдрому відміни.

Сучасні методи лікування паління включають:

• методи психотерапії та психологічної корекції (лікарські рекомендації, групові методи психологічної підтримки, когнітивно-поведінкова терапія, лікування гіпнозом, аверсивна терапія);
• методи фізіологічного впливу:

– медикаментозні: нікотинозамісна терапія (НЗТ), психотропні засоби, агоністи нікотинових рецепторів;

– немедикаментозні: рефлексотерапія, міліметрова терапія тощо.

У ході численних досліджень оцінювали ефективність консультацій про необхідність і способи відмови від паління, які проводили лікарі загальної практики. Так, було виявлено, що прості поради лікарів сприяють збільшенню числа осіб, які кинули палити, у 1,69 разу. Разом із тим тільки 10% пацієнтів підтверджують, що лікар запитував у них про паління. Консультації медичних сестер також сприяли відмові від паління, тоді як колективні лекції про користь здорового способу життя і негативний вплив шкідливих звичок виявилися малодійовими [6].

Виявлення осіб, які вживають тютюн, і їх консультування має здійснюватися в рамках надання первинної медико-санітарної допомоги і при інших регулярних візитах до лікаря. Рекомендації мають бути чіткими, твердими, індивідуалізованими, стосуватися питань, що становлять особливий інтерес для пацієнта, наприклад під час вагітності, при обговоренні симптомів, які можуть бути пов’язані з палінням. Відсоток осіб, які відмовилися від тютюну, також зростає, якщо консультування проводиться різними фахівцями системи охорони здоров’я [11].

Згідно з даними В.Ф. Левшина, як поширеність паління серед лікарів, так і їх готовність до відмови від цієї звички не відрізняються від відповідних показників для населення в цілому [6]. Це значною мірою зумовлено низьким рівнем професійних знань багатьох лікарів про характер і наслідки тютюнової інтоксикації. Крім того, результати проведеного дослідження показали, що 15% опитаних не могли назвати конкретні захворювання, розвиток яких пов’язаний з палінням. При цьому лікарі-курці вдвічі частіше не могли відповісти на це запитання. Показово, що майже 50% опитаних не назвали жодного спеціального методу допомоги пацієнтам, які хочуть кинути палити. Усі ці дані свідчать про те, що більшість лікарів не можуть надати адекватну допомогу своїм пацієнтам у боротьбі з палінням. Більше того, згідно з результатами опитування, серед лікарів-курців 12% навіть не вважають, що відмова від паління може бути корисною для здоров’я [6].

Таким чином, представлені дані свідчать про безумовний дефіцит професійних знань про тютюнову інтоксикацію і її наслідки серед лікарів лікувально-профілактичних установ та їх непідготовленість щодо надання пацієнтам допомоги у боротьбі з тютюновою залежністю. При цьому у ряді випадків, зокрема при захворюваннях респіраторної та серцево-судинної систем, відмова від паління є не тільки профілактичним, а й патогенетичним видом медичної допомоги, тому відповідними знаннями та практичними навичками повинен володіти кожен медичний працівник. Наприклад, у США лікування паління включено до списку функціональних обов’язків кожного лікаря. Створення системи підготовки медичних спеціалістів, направленої на боротьбу з палінням, – єдиний шлях до формування у них активного професійного ставлення до боротьби з цією шкідливою звичкою та найбільш ефективний спосіб захисту населення від однієї з провідних причин захворюваності та передчасної смертності.

Згідно з принципами доказової медицини, ефективність і безпечність методу лікування має бути підтверджена результатами клінічних досліджень. Гіпноз, кодування, нейролінгвістичне програмування, акупунктура та інші методи фізіотерапевтичного впливу (мікрохвильова резонансна терапія, біостимуляція головного мозку), що часто застосовуються для лікування паління, не мають достатньої доказової бази. У більшості випадків при їх використанні можна розраховувати тільки на плацебо-ефект [1].

Когнітивно-поведінкова терапія нікотинової залежності включає детальний аналіз та ведення щоденника думок, почуттів і поведінки курця, а також стимулів і способів подолання тяги; аналіз мотивації відмови від паління; модифікацію способу життя та урізноманітнення повсякденної діяльності. При відмові від паління слід уникати вживання кави, алкоголю та інших речовин, що знижують рівень самоконтролю. При проведенні когнітивно-поведінкової терапії частота повної відмови від паління і утримання від нього становить 15%. При її поєднанні з призначенням відповідних лікарських засобів ефективність лікування підвищується до 30% [12].

Аверсивна, або умовно-рефлекторна терапія, побудована на формуванні відрази до тютюну за допомогою вироблення негативного умовного рефлексу на його вигляд, запах і навіть словесне позначення. Для цього, наприклад, застосовують речовини для полоскання ротової порожнини, що, взаємодіючи з тютюновим димом, призводять до появи неприємного присмаку, а також засоби, які у відповідь на паління викликають блювоту. Проте, за результатами огляду 24 рандомізованих контрольованих досліджень, не було виявлено помітного ефекту такої терапії [1].

За допомогою у боротьбі зі шкідливою звичкою пацієнти можуть звернутися до психотерапевтів або спеціалістів наркологічних диспансерів. Результати досліджень демонструють, що ефективність індивідуальних сеансів психотерапії в 1,55 разу вища у порівнянні з короткою консультацією лікаря загальної практики. Групова психотерапія виявилася ефективнішою за використання посібників для самостійної роботи, однак її результати не перевищували таких при особистому контакті пацієнта з лікарем [12].

На сучасному етапі найбільша доказова база накопичена для ряду препаратів, що використовуються для медикаментозної терапії нікотинової залежності. До першої лінії таких засобів належать:

• препарати НЗТ, такі як нікотиновий пластир, жувальна гумка (пом’якшує абстинентний синдром);
• антидепресанти (бупропіон), які зменшують тягу до паління і синдром відміни;
• агоністи нікотинових рецепторів (варениклін), що блокують задоволення від паління.

До препаратів другої лінії відносяться:

• трициклічний антидепресант нортриптилін;
• селективний інгібітор зворотного захвату серотоніну флуоксетин.

Крім того, для боротьби з тютюновою залежністю у літературі описано застосування часткового агоніста нікотину цитизину, антагоністів опіоїдних рецепторів налоксону і налтрексону.

Згідно з літературними даними, уже сам факт призначення лікарських засобів (плацебо-ефект) підвищує частоту відмови від паління до 10% [12]. Фармакологічна терапія дає змогу вдвічі підвищити ймовірність успіху спроби кинути палити, і цей показник ще більше зростає, якщо вона проводиться в поєднанні з лікарським консультуванням.

НЗТ відіграє ключову роль у сучасному підході до лікування хворих з нікотиновою залежністю. Результати огляду понад 90 рандомізованих контрольованих досліджень показали, що даний вид терапії збільшує шанси на успіх в 1,5-2 рази [1]. Даний метод розроблено понад 40 років тому в Швеції на базі численних наукових досліджень. В його основі лежить ідея полегшення симптомів відміни задля підтримання сили волі в процесі відмови від паління. Як правило, таке лікування призначають особам, які викурюють більше 20 сигарет щодня або першу сигарету – протягом 30 хв після пробудження, а також за наявності в минулому невдалих спроб кинути палити [2].

Препаратом, у якому було втілено новий підхід до лікування паління, став нікоретте: вперше було враховано не тільки психологічний, але й фізіологічний аспект проблеми. При використанні нікоретте в організм надходить мінімально необхідна доза чистого терапевтичного нікотину: нижча, ніж у сигареті, але достатня для того, щоб усунути нікотинову «ломку».

Доза препаратів для НЗТ підбирається індивідуально і залежить від ряду факторів: віку, антропометричних даних, тяжкості нікотинової залежності, вираженості симптомів нікотинової абстиненції. Лікування складається з двох етапів. На першому етапі проводиться постійна (базова) терапія нікотинозамісними препаратами протягом перших 1-2 тиж відмови від паління. При цьому метою є створення постійної концентрації нікотину в крові, що перешкоджає розвитку синдрому відміни. На даному етапі найбільш зручною є форма лейкопластиру, яка забезпечує постійне тривале вивільнення нікотину в кров, оскільки при вираженій нікотиновій залежності необхідність у прийомі препарату може виникати щогодини, а інколи й частіше. На другому етапі проводиться поступове зниження дози нікотину до повного скасування базової НЗТ (тривалість лікування індивідуальна). При цьому можливе використання будь-яких лікарських форм нікотинозамісних препаратів. Загальна тривалість лікування становить 3-6 міс [7]. За результатами дослідження, проведеного J.F. Etter et al. (2006), застосування НЗТ у 2 рази підвищує частоту успішної відмови від паління. Завдяки високій ефективності і можливості гнучкого підходу до лікування тютюнової залежності НЗТ сьогодні включено до комплексу пріоритетних заходів, які ВООЗ рекомендує урядам країн для успішної боротьби з палінням [2].

За даними масштабного метааналізу, у якому оцінювали шанси на відмову від паління при використанні різних засобів, виявлено, що ефективність при прийомі плацебо становила близько 13,5%; при монотерапії нікотиновмісним пластирем 25 мг – 26,5%; при тривалій монотерапії нікотиновмісною жувальною гумкою (більше 14 тиж) – 26,1%, при короткочасній (6-14 тиж) – 19% випадків. Найкращі результати були досягнуті при застосуванні комбінованої НЗТ – частота відмови від паління становила 36,5% (28,6-45,3%). При цьому автори зазначають, що НЗТ була безпечною для більшості пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (Kannele W.B., 2000; Crinchley J., 2003; Smith P., 2009).

Паління часто клінічно пов’язане з розвитком депресії, що зумовлено як генетичною схильністю, так і нейрохімічною дією нікотину. Антидепресанти знижують рівень депресії і підвищують частоту відмови від тютюну. Так, препарат з групи атипових антидепресантів бупропіон уповільнює захват нейронами норадреналіну і дофаміну, є ефективним у терапії нікотинової залежності і сприяє зростанню частоти відмови від паління у 2,73 разу порівняно з плацебо. Крім того, бупропіон підвищує ефективність НЗТ. Даний лікарський засіб доступний в Україні під назвою велбутрин. Механізм дії препарату простий: під час відмови від паління основна діюча речовина (бупропіон) перешкоджає нейтралізації в організмі дофаміну – «гормону задоволення».У кількох дослідженнях було доведено також високу ефективність трициклічного антидепресанту нортриптиліну: при його прийомі частота відмови від паління підвищувалася у 2,83 разу. Аналогічну дію має флуоксетин, антидепресант з групи селективних інгібіторів зворотного захвату серотоніну. Оскільки збільшення ваги є однією з проблем, актуальних для осіб, які намагаються кинути палити, флуоксетин завдяки зниженню апетиту при його застосуванні може допомогти у її вирішенні [12].

Часткові агоністи нікотину (цитизин) протягом тривалого часу використовуються як засоби для лікування тютюнової залежності. Перевагою цих препаратів є припинення вживання нікотину при збереженні стимуляції Н-холінорецепторів і нікотинових рецепторів, що сприяє полегшенню синдрому відміни. Проте доказова база щодо ефективності їх застосування є досить обмеженою. Крім того, у зв’язку з недостатньо високою переносимістю препарату не було проведено досліджень застосування цитизину у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, гіпертиреоїдизмом, виразкою шлунка і дванадцятипалої кишки, цукровим діабетом, нирковою та печінковою недостатністю. Ефективність цитизину значно нижча, ніж парціального агоніста нікотину – вареникліну [1].

Варениклін (чемпікс) – частковий агоніст нікотинових рецепторів. За даними виробників препарату, у 50% випадків засіб дає змогу відмовитися від тютюну за 7 тиж. При його розробці були використані властивості субструктур морфіну і структурних елементів інших нікотинових агентів рослинного походження. Це дало можливість створити речовину з високою проникністю гематоенцефалічного бар’єра, підвищеною селективністю і зв’язуванням з нікотиновими холінорецепторами головного мозку. У 2005 р. варениклін був схвалений Управлінням з контролю за харчовими продуктами і лікарськими засобами США (Food and Drug Administration, FDA), а в 2006 р. – Європейським агентством з оцінки лікарських засобів (European Mediсines Evaluation Agency, EMEA) як препарат для лікування паління. У 2008 р. варениклін увійшов до національних стандартів як препарат першого вибору для лікування нікотинової залежності. За рахунок властивостей часткового агоніста варениклін перешкоджає зв’язуванню нікотину зі специфічними рецепторами, в результаті чого зникає задоволення від паління і нівелюється стимулююча дія цього процесу (конкурентний антагонізм) – пацієнт стає байдужим до сигарет [3]. Ефективність вареникліну у подоланні шкідливої звички паління була доведена у чотирьох дослідженнях при порівнянні препарату з плацебо, у трьох – з плацебо і бупропіоном. На думку деяких авторів [5], варениклін сьогодні є найбільш ефективним засобом для лікування нікотинової залежності.

В іншому дослідженні оцінювали частку пацієнтів, у яких через 40 тиж після припинення лікування зберігалося тривале утримання від паління. Доведено, що пацієнти групи вареникліну (22,5%) достовірно частіше, ніж у групах плацебо (9,3%) і бупропіону (15,7%), повністю припиняли палити – в 2,9 (р < 0,0001) і 1,6 (р < 0,01) разу відповідно. Крім того, збільшення у вазі під час прийому вареникліну не перевищує даний показник у групі плацебо, тобто варениклін допомагає позбутися страху погладшати при відмові від паління. Однак варениклін є рецептурним препаратом, і у зв’язку з можливим розвитком серйозних побічних реакцій лікування слід проводити під ретельним контролем лікаря. Не рекомендується його комбінація з препаратами НЗТ внаслідок кумуляції та посилення побічних ефектів терапії [9, 10].

Таким чином, сьогодні представлено широкий вибір препаратів для лікування паління і нікотинової залежності, що є достатньо ефективними з позицій доказової медицини. Необхідно застосовувати комплексну терапію, що включає як медикаментозні, так і когнітивно-поведінкові методи. Першочерговим у цьому процесі є мотивоване бажання курця позбутися шкідливої звички, тому однією з головних умов успішної відмови від паління і досягнення стійкої ремісії є серйозне ставлення пацієнта до лікування, його активна співпраця з лікарем і ретельне виконання всіх рекомендацій спеціалістів.

У даний час ще одним із засобів НЗТ є електронні сигарети. Це портативний електронний пристрій, який доставляє нікотин в організм шляхом вдихання випарів розчину нікотину замість сигаретного диму. Згорання тютюну при цьому не відбувається, однак в електронній сигареті для отримання нікотину використовується тютюн. При цьому ефективність, а головне – безпечність даних пристроїв, так як і зниження частоти паління на фоні їх застосування, мають обмежену кількість доказів.

Те, що електронні сигарети позиціонуються рекламодавцями не тільки як більш безпечна альтернатива палінню, але і як засіб, що сприяє повній відмові від нього, зумовлює їх широку популярність серед курців. З моменту появи у продажу електронних сигарет число їх користувачів збільшується з кожним роком. За результатами опитування > 20 тис. американців віком ≥ 18 років, використання електронних сигарет за період 2009-2010 рр. зросло більше ніж у 4 рази (з 0,6 до 2,7%).

C. Bullen et al. (2010) у простому сліпому рандомізованому перехресному дослідженні провели оцінку короткочасних ефектів застосування електронних сигарет у 40 дорослих осіб, які до здійснення експерименту викурювали ≥ 10 сигарет на день. Учасники були рандомізовані на групи осіб, які використовували: електронні сигарети, що містять 16 мг нікотину; не містять нікотину (плацебо); нікотиновий інгалятор або звичайні сигарети протягом 3 днів поспіль з нічним утриманням від їх використання. Згідно з результатами досліджень, пацієнти, які застосовували електронні сигарети, що містять 16 мг нікотину, відчували менше бажання закурити, ніж особи, які одержували плацебо (р = 0,006). При цьому такі сигарети знижували бажання закурити після ночі, добре переносилися і мали схожий фармакокінетичний профіль з нікотиновим інгалятором.

За даними керівництва Асоціації електронних сигарет, останні набагато безпечніші порівняно зі звичайними через відсутність шкідливих для здоров’я хімічних речовин. До того ж це має сприяти скороченню пасивного паління і так званого паління «через треті руки», коли організм піддається впливу токсичних часток сигаретного диму, які залишаються на одязі, меблях та інших поверхнях (Cahn Z., Siegel M., 2011; Norton A., 2012). Однак експерти FDA повідомляють, що крім нікотину, води, пропіленгліколю, гліцерину і смакових добавок у складі електронних сигарет можуть бути й інші небезпечні для організму людини інгредієнти. Найбільший потенційний ризик для здоров’я людини несуть тютюноспецифічні нітрозаміни і діетиленгліколь.

Результати дослідження C.I. Vardavas et al. (2011) з Центру глобальної боротьби проти тютюну при Гарвардській школі суспільної охорони здоров’я (Center for Global Tobacco Control at the Harvard School of Public Health) ставлять під сумнів безпечність використання даних пристроїв. Автори вивчали вплив паління електронних сигарет протягом 5 хв на механіку дихання і фракційну концентрацію оксиду азоту у видихуваному повітрі. Дослідження було проведено за участю 30 осіб, середній вік яких становив 34,8 року, стаж паління – мінімум 5 років. До критеріїв виключення належали: захворювання легень (у т.ч. бронхіальна астма в анамнезі, гіперактивність бронхів), наявність гострих захворювань протягом останніх 2 тиж, вагітність або лактація, застосування лікарських засобів на момент проведення дослідження. Учасники не їли і не пили протягом 2 год до дослідження і не палили протягом 4 год. Отримані результати порівнювали з вихідними даними, а також з контрольною групою, до якої увійшли 10 осіб. Останні також використовували електронні сигарети, але без картриджа, тобто без утворення диму. Проаналізувавши результати дослідження, автори дійшли висновку, що електронні сигарети в короткостроковій перспективі призводять до таких же несприятливих наслідків, що і використання звичайних сигарет. Ефекти електронних сигарет в тривалій перспективі невідомі, але ймовірно вони можуть бути несприятливими.

Автори також вказують, що сьогодні не існує єдиного стандарту системи доставки нікотину в електронних сигаретах, відсутня інформація щодо реального вмісту хімічних сполук у таких пристроях. Відтак залишається тільки висувати гіпотези, що ж стало причиною зареєстрованих негативних наслідків їх використання. Виробники електронних сигарет не маркують їх як пристрій для припинення паління, тому вони не відносяться до виробів медичного призначення і не підлягають контролю відповідними регулюючими органами, зокрема FDA, для схвалення з боку якого пристрій/препарат повинен пройти серйозні випробування.

Таким чином, думки фахівців з приводу раціональності застосування електронних сигарет не однозначні. Згідно з висновками звіту наукової групи ВООЗ 2010 р., немає доказів щодо безпечності даних пристроїв для здоров’я, оскільки нікотин є шкідливою речовиною, і споживач не в змозі контролювати його дозу при використанні електронних сигарет. Через брак достовірних даних щодо безпечності та ефективності даного пристрою дослідники рекомендують вдаватися до перевірених методів (психологічне консультування, затверджені лікарські засоби). Пріоритетною ж метою курця повинна стати абсолютна відмова від паління, а не пошук паліативних засобів [9, 10].

При відмові від паління слід бути готовим до того, що організм, який за багато років звик отримувати допінг у вигляді тютюну, буде боротися за повернення звички. У багатьох людей, які кидають палити, може погіршуватися настрій, з’являються виразки на губах і слизовій оболонці ротової порожнини, зростає частота захворювань на вірусні інфекції. Часто саме з цих причин спроба відмовитися від шкідливої звички стає невдалою, призводячи до так званого порочного кола. Такі зміни в організмі відбуваються тому, що на перших порах при відмові від паління спостерігається певне пригнічення функції імунної системи, яке, однак, минає протягом 6 тиж. Відтак пацієнтів варто заздалегідь повідомляти про тимчасовість цих явищ, аби вони не стали для них перепоною.

Частим аргументом проти відмови від паління є страх набрати зайву вагу. Проте такий ефект спостерігається лише тому, що замість сигарет пацієнти починають вживати цукерки, фрукти, горіхи тощо, а це, відповідно, призводить до збільшення ваги. Тож до таких методів відвикання від шкідливої звички слід підходити обережно.

Відмовитися від куріння непросто, але після того, як період адаптації завершиться, в організмі почнуть відбуватися процеси відновлення серцево-судинної системи (серце починає отримувати достатню кількість кисню, стінки судин стають більш еластичними), потім – нервової (підвищується провідність нервових волокон, покращується психологічний стан), зрештою – дихальної систем організму.

Для того щоб період адаптації пройшов якомога легше, при відмові від паління слід вітамінізувати раціон, особливо поповнюючи запас вітамінів С, В, білків і амінокислот; регулярно виконувати фізичні вправи, завдяки чому м’язи швидше позбавляються від продуктів окислення тютюнових смол, легені працюють краще і, відповідно, швидше очищуються, посилюється кровообіг, що також сприяє прискоренню виведення токсинів з організму. Також необхідно збільшити час перебування на свіжому повітрі, займатися цікавою діяльністю, яка б відволікала від думок про паління.

Потрібно пам’ятати, що, у якому б віці і після якого б стажу паління не виникло бажання позбутися тютюнової залежності, його можна реалізувати при ретельному виконанні простих, але необхідних правил щодо модифікації способу життя. Зміни в організмі людини внаслідок паління є глобальними, але все ж таки зворотними.

Список використаної літератури

1. Александров А.А. Лечение табачной зависимости // Медицинские новости. – 2009. – № 2. – С. 31-36.

2. Андрющенко И.В. Комплексный подход к лечению табакокурения и никотиновой зависимости / И.В. Андрющенко, Е.В. Малинина // Лечащий врач. – 2012. – № 1.

3. Вадаш И. Опыт применения варениклина в ходе реализации программ по отказу от курения в Венгрии. – http://www.rmj.ru/articles_6761.htm

4. Ермакович И.И. Профилактика и лечение никотиновой зависимости // Здоровье Украины. – 2003. – № 63.

5. Кукес В.Г. Варениклин – препарат нового поколения для лечения табачной зависимости / В.Г. Кукес, В.Ф. Маринин, Е.В. Гаврисюк // Клиническая фармакология и терапия. – 2009. – № 18 (3). – С. 1-5.

6. Левшин В.Ф., Слепченко Н.И. Курение среди врачей и их готовность к оказанию помощи пациентам в отказе от курения /В.Ф. Левшин, Н.И. Слепченко. – http://www.rmj.ru/articles_6640.htm

7. Чучалин А.Г. Практическое руководство по лечению табачной зависимости / А.Г. Чучалин, Г.М. Сахарова, К.Ю. Новиков // РМЖ. – 2001. – № 21. – С. 2-19.

8. MPOWER: Комплекс мер по борьбе с табачной эпидемией // Всемирная организация здравоохранения. – Женева, 2008. – 41 с. – http://apps.who.int/iris/handle/10665/90173

9. Obach R. Metabolism and disposition of varenicline, a selective acetylholine receptor partial agonist, in vivo and in vitro / R. Obach, A. Reed-Hagen, S. Krueger et аl. // Drug Metab Dis. 2006; 34: 121-130.

10. Foulds J. The neurobiological basis for partial agonist treatment of nicotine dependence: Vareniclin // Int. J Clin Pract. 2006; 60: 571-576.

11. When smokers quit – what are the benefits over time? // American Cancer Society, 2013.

12. Wu P. Effectiveness of smoking cessation therapies: a systematic review and meta-analysis /P. Wu, K. Wilson, P. Dimoulas, E. Mills // BMC Public Health. – 2006. – Vol. 6. – P. 300.

Підготувала Анастасія Гмирянська