1. Збудники інфекцій, що передаються статевим шляхом, як чинники хронічного простатиту у хворих на ДГПЗ

   Пасєчніков С.П., Грицай В.С., Глєбов А.С. та ін.

2. Школа по диагностике и лечению рака предстательной железы

3. Лечение инфекций мочевыводящих путей: фокус на фторхинолоны

4. Персистенція збудників інфекцій, що передаються статевим шляхом, у хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози

   Пасєчніков С.П., Грицай В.С., Глєбов А.С. та ін.

5. Применение тамсулозина повышает эффективность ударно-волновой литотрипсии (УВЛ)

6. После урологических вмешательств повышается риск инфекционных осложнений

7. Комбинация цефтриаксон-сульбактам активнее, чем цефтриаксон

8. Применение ципрофлоксацина пролонгированного высвобождения в лечении инфекций мочевыводящих путей

9. Оптимізація лікування чоловіків з ішемічною хворобою серця та доброякісною гіперплазією передміхурової залози на прикладі препарату Тамсулостад

   Россіхін В.В., Бєлов В.Ю., Хощенко Ю.О. та ін.

10. Артериальная гипертензия у молодых мужчин: фокус на гипомагниемию

    Беловол А.Н., Князькова И.И., Несен А.А. и др.

11. Фактори, що впливають на стан фертильності у чоловіків з непліддям у шлюбі

    Поворознюк М.В.

12. Феликс Гюйон – величайший реформатор в области урологии, рыцарь медицины

13. Ведение пациентов с баланопоститом: лабораторные аспекты диагностики

    Рыкова О.В.

Матеріали та методи дослідження

Результати дослідження та їх обговорення

Висновки

У відділі запальних захворювань ДУ «Інститут урології НАМН України» та на кафедрі урології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця обстежено 236 хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози (ДГПЗ), яким була проведена планова черезміхурова простатектомія. Інфікованість збудниками урогенітального хламідіозу, мікоплазмозу, уреаплазмозу, трихомоніазу вивчали на підставі виявлення ДНК вказаних мікроорганізмів за допомогою полімеразної ланцюгової реакції в генітальних екскретах (зскрібок із сечівника і секрет простати) та в інтраопераційно видаленій тканині передміхурової залози.

В результаті загальноклінічного обстеження у жодного із хворих не відмічено ознак перенесених інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), в анамнезі. У 103 (43,6 %) пацієнтів з ДГПЗ ідентифіковано ДНК збудників ІПСШ. Домінуючими в спектрі виявлених мікроорганізмів були молікути (33,5 %) та трихомонади (18,6 %). Показники загальної частоти виявлених ДНК збудників ІПСШ у генітальних екскретах і видаленій тканині передміхурової залози вірогідно відрізнялись і становили 47,0 ± 3,2 та 31,8 ± 3,0 % відповідно.

Вперше доведено, що у 82,5 % інфікованих хворих на ДГПЗ існує розбіжність у результатах дослідження генітальних екскретів та тканини передміхурової залози на наявність збудників ІПСШ, що може призвести до встановлення помилкового діагнозу та призначення неефективного лікування інфекції урогенітальної сфери у цієї категорії пацієнтів.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості підвищення ефективності як консервативного, так і хірургічного лікування чоловіків із ДГПЗ.

Ключові слова: інфекції, що передаються статевим шляхом, доброякісна гіперплазія передміхурової залози, інфікованість.

Інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), становлять серйозну медико-соціальну та демографічну проблему. Основні етіологічні фактори ІПСШ включають мікоплазмову, уреаплазмову, хламідійну та бактеріальну мікст-інфекцію в поєднанні з протозойною [4, 5, 9]. Щороку у світі реєструється близько 250 млн випадків ІПСШ. В нашій країні ці захворювання є також національною проблемою в галузі охорони здоров’я. За даними МОЗ України, у нас щорічно діагностується близько 400 тис. нових випадків сифілісу, гонореї, хламідіозу, герпесвірусної інфекції, сечостатевого мікоплазмозу, генітального кандидозу та трихомоніазу. За різними оцінками, офіційна статистика відображає від 30 до 40 % реальної кількості випадків ІПСШ. Це пов’язано з підвищеною поширеністю прихованих форм згаданих інфекцій, а також і з тим, що окремі групи населення не отримують належної дерматовенерологічної допомоги. В Україні також констатується несприятлива епідеміологічна ситуація щодо венеричних захворювань. У 2009 р. офіційно зареєстровано близько 202 тис. хворих на ІПСШ. Захворюваність на гонорею становила 24 випадки на 100 тис. чоловік, на трихомоніаз – 215, на урогенітальний хламідіоз – 72, мікоплазмоз – 82 [10].

Перше місце серед ІПСШ посідає урогенітальний трихомоніаз, який у вигляді моноінфекції зустрічається порівняно рідко, здебільшого являючи собою протозойно-бактеріальний процес [2]. Трихомонадна інфекція спричиняє запальні захворювання сечостатевої системи у 23-40 % чоловіків [6]. Завдяки феномену незавершеного фагоцитозу трихомонади можуть слугувати захисним резервуаром для персистуючих патогенних мікроорганізмів, перешкоджаючи дії на них антибактеріальних препаратів, антитіл та інших факторів імунітету. Цим пояснюється резистентність до лікування змішаної трихомонадно-бактеріальної інфекції [18].

За результатами дослідження [7], серед 1733 практично здорових чоловіків віком від 21 до 51 року збудники ІПСШ виявлено у 23,8 % випадків, хоча Trichomonas vaginalis не визначено в жодному з них.

Наявність у трихомонад специфічних рецепторів до дигідротестостерону при хронізації процесу може бути фактором ризику гіперпластичних процесів у гормонально залежних тканинах [6].

Урогенітальний хламідіоз є однією з найбільш розповсюджених ІПСШ. У США щорічно реєструється близько 5 млн нових випадків хламідіозу, в Європі близько 10 млн. Урогенітальний хламідіоз діагностують у 9,8 % молодих чоловіків призовного віку [19]. У хворих на уретрит та епідидиміт частота патології сягає 20-60 і 40-80 % відповідно [16, 17].

Показники інфікованості населення мікоплазмами варіюють від 20 до 65 % [13]. У чоловіків ці мікроорганізми колонізують уретру, крайню плоть, передміхурову залозу. Згідно з узагальненими даними, частота виявлення урогенітальних мікоплазм є наступною: у чоловіків з негонококовим уретритом – від 13 до 37 % випадків, простатитом – 49 %, склерозом передміхурової залози – 41 %.

При постійному зростанні розповсюдженості ІПСШ ефективність їх лікування залишається недостатньою, що нерідко призводить до багаторічної безсимптомної персистенції цих збудників в органах чоловічої статевої системи. У зв’язку із цим безсумнівний інтерес представляє вивчення інфікованості збудниками ІПСШ у чоловіків похилого і старечого віку, оскільки наявність хронічної урогенітальної інфекції може впливати на характер перебігу багатьох супутніх захворювань і створювати загрозу розвитку цілого ряду ускладнень, у т.ч. при хірургічному лікуванні осіб цієї вікової категорії.

Не виключено, що інфікованість збудниками ІПСШ може підвищувати ризик ускладнень у післяопераційному періоді у хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози (ДГПЗ) – найбільш розповсюджене урологічне захворювання чоловіків похилого і старечого віку. Зазвичай виникнення інфекційно-запальних і гнійно-септичних ускладнень після хірургічного лікування пов’язують з наявністю інфекції, викликаної умовно-патогенними мікроорганізмами [1, 3, 8]. При цьому питання щодо можливого зв’язку цих ускладнень з ІПСШ не розглядається.

З урахуванням вищезазначеного мета нашого дослідження полягала у вивченні інфікованості збудниками ІПСШ пацієнтів з ДГПЗ, яким було проведено оперативне лікування.

Матеріали та методи дослідження В начало статьи

У відділі запальних захворювань ДУ «Інститут урології НАМН України» та на кафедрі урології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця обстежено 236 хворих на ДГПЗ віком від 50 до 86 років (середній вік 67 років), яким було виконано черезміхурову простатектомію. У дослідження було включено пацієнтів без гострої затримки сечовипускання та прооперованих у плановому порядку. Комплексне клініко-лабораторне обстеження при госпіталізації включало наступне: збір анамнезу, загальний аналіз крові і сечі, біохімічний аналіз крові (загальний білок, глюкоза, сечовина, креатинін, загальний білірубін), пальцеве ректальне дослідження, УЗД (об’єм передміхурової залози, кількість залишкової сечі).

Інфікованість збудниками урогенітального хламідіозу, мікоплазмозу, уреаплазмозу, трихомоніазу вивчали на підставі виявлення їхніх ДНК за допомогою полімеразної ланцюгової реакції в генітальних екскретах (зскрібок із сечівника і секрет простати) та інтраопераційно видаленій тканині передміхурової залози.

Отримані дані підлягали аналітичному та клініко-статистичному аналізу. Вірогідність відмінностей оцінювали за допомогою критерію Ст’юдента.

Результати дослідження та їх обговорення В начало статьи

В результаті загальноклінічного обстеження у жодного із хворих не виявлено ознак перенесених ІПСШ в анамнезі. Із 236 пацієнтів з ДГПЗ у 103 (43,6 %) визначено ДНК збудників ІПСШ: Мycoplasma hominis – у 45 (19,1 %), T. vaginalis – у 44 (18,6 %), Ureaplasma urealуticum – у 34 (14,4 %), Chlamydia trachomatis – у 28 (11,9 %). При цьому мікст-інфекцію діагностовано у 40 (16,9 %) хворих, а моноінфекцію – у 65 (27,5 %). Комбінація двох збудників зустрічалась у 34 (14,4 %) чоловіків, трьох – у 6 (2,5 %).

В таблиці представлено видовий спектр збудників ІПСШ, ідентифікованих з генітальних екскретів і тканини передміхурової залози, видаленої у пацієнтів під час черезміхурової простатектомії.

Таблиця. Видовий спектр збудників ІПСШ при дослідженні генітальних екскретів і тканини передміхурової залози у хворих на ДГПЗ

Як видно з таблиці, в тканині передміхурової залози домінуючим збудником ІПСШ була T. vaginalis, ідентифікована в 11,9 % хворих. Друге місце належить молікутам – М. hominis і U. urealуticum, яких разом виявлено в 11,4 % випадків. Поряд із цим у генітальних екскретах превалювали молікути (26,7 %), у той час як ДНК T. vaginalis визначено лише в 11,0 % хворих.

За допомогою порівняльного аналізу спектра збудників ІПСШ у хворих на ДГПЗ залежно від досліджуваних матеріалів встановлено достовірну різницю в їх структурі. Наведені дані свідчать, що молікути виявлялись у генітальних екскретах достовірно частіше, ніж у тканині передміхурової залози: М. hominis – у 2,1, U. urealуticum – у 2,8 разу. Частота ідентифікації T. vaginalis, Ch. trachomatis та асоціацій мікроорганізмів достовірно не відрізнялась між видами клінічного матеріалу.

Отже, показники загальної частоти виявлених ДНК збудників ІПСШ у генітальних екскретах і видаленій тканині передміхурової залози вірогідно відрізнялися і становили 47,0 ± 3,2 та 31,8 ± 3,0 % відповідно. Із 103 інфікованих пацієнтів у 41 (39,8 %) знайдено збудники в генітальних екскретах, у 16 (15,5 %) – в тканині передміхурової залози і у 46 (44,6 %) осіб – в обох досліджуваних матеріалах. Ідентичність видового спектра збудників ІПСШ у досліджуваних матеріалах виявлено лише у 18 (17,5 %) хворих.

Встановлений нами факт розбіжності результатів аналізу генітальних екскретів та тканини передміхурової залози у 82,5 % інфікованих пацієнтів свідчить про те, що без урахування результатів дослідження тканини простати, можна отримати неповне уявлення щодо інфікованості урогенітальної сфери осіб з ДГПЗ збудниками ІПСШ. Це в свою чергу може призвести до недооцінки як загальної інфікованості цієї категорії пацієнтів збудниками ІПСШ, так і можливої ролі урогенітальної інфекції в етіопатогенезі захворювання.

Таким чином, нами виявлено, що майже кожен другий хворий на ДГПЗ, який потребує хірургічного лікування, інфікований тим чи іншим збудником ІПСШ і практично у кожного третього з інфікованих наявна мікст-інфекція. Ступінь інфікованості мікрорганізмами, що передаються статевим шляхом, вказаного контингенту пацієнтів становить 43,5 % та перевищує такий у практично здорових чоловіків віком від 21 до 51 року (23,8 %) та у хворих на хронічний абактеріальний простатит (8 %) [7, 18].

Результати наших досліджень узгоджуються з даними літератури, що свідчать про перевагу серед видового спектра збудників ІПСШ молікутів. Частка останніх в обстежених хворих становить 33,5 %. Показники інфікованості населення сечостатевим мікоплазмозом у різних регіонах світу досить різноманітні і коливаються від 10 до 50 % усієї інфекційної урогенітальної патології людини [14]. За даними зарубіжних авторів, U. urealуticum діагностують у 5,6 % чоловіків старше 70 років [20]. Згідно з нашими даними, U. urealуticum виявляється у 14,4 % пацієнтів з ДГПЗ, які потребують хірургічного лікування.

У Великій Британії було проведено обстеження новобранців на наявність хламідійної інфекції, яку ідентифікували у 9,8 % з них [19]. Інфікованість Ch. trachomatis досліджуваної нами групи хворих становить 11,9 %.

За даними літератури, частота виявлення урогенітального трихомоніазу у практично здорових чоловіків у віковій групі до 50 років коливається від 1,5 до 26,5 %; 51-60 років – 3,6 %; старше 60 років – 1,2 % [6]. Ми отримали дані про 18,6 % випадків інфікованості трихомоніазом літніх чоловіків з ДГПЗ.

Згідно з проведеним дослідженням [18], при синдромі хронічного тазового болю у 8 % випадків у біопсійному матеріалі тканини передміхурової залози виявлено збудники ІПСШ. У нашому дослідженні у видаленій тканині передміхурової залози хворих на ДГПЗ збудники ІПСШ визначено у 31,8 % випадків.

У деяких з вищезазначених співставлень відмічається очевидна різниця в показниках, що вказує на неоднорідність порівнюваних груп, зумовлену розбіжністю дизайну наведених досліджень. Узагальнюючи ж власні результати, можна констатувати, що збудники ІПСШ персистують у передміхуровій залозі майже кожного другого хворого на ДГПЗ без клініко-лабораторної маніфестації запального процесу. Ймовірно, ці мікроорганізми можуть впливати на клінічні прояви ДГПЗ за рахунок наявності хронічного інфекційно-запального процесу з латентним перебігом у простаті. Крім того, персистуючі збудники ІПСШ можуть стати причинними факторами розвитку чи обтяжувати інфекційно-запальні ускладнення операцій на передміхуровій залозі.

У площині наших подальших досліджень знаходиться ряд питань, що представляють безперечний інтерес і потребують глибокого вивчення, зокрема: чи відрізняється ступінь інфікованості різноманітними збудниками ІПСШ у когорти чоловіків літнього та старечого віку та представників молодших вікових груп? Чи мають місце розбіжності в превалюванні збудників ІПСШ в органах сечостатевої системи пацієнтів з різноманітними урологічними захворюваннями? Чи існують причинно-наслідкові зв’язки між ступенем інфікованості та видом збудника, з одного боку, та патогенезом, особливостями клінічного перебігу, а також результатом лікування тих чи інших урологічних захворювань – з іншого?

Висновки В начало статьи

Уперше виявлено, що збудниками ІПСШ інфікована майже половина хворих на ДГПЗ, які не мають загальнолабораторних, клінічних та анамнестичних ознак цих захворювань, і практично кожен третій з інфікованих має мікст-інфекцію. Домінуючими в спектрі виявлених збудників є молікути (33,5 %) та трихомонади (18,6 %).

Уперше доведено, що в інфікованих осіб з ДГПЗ відмічається розбіжність у результатах дослідження генітальних екскретів та тканини передміхурової залози на наявність збудників ІПСШ, що може призвести до встановлення помилкового діагнозу та призначення неефективного лікування інфекції урогенітальної сфери у цієї категорії пацієнтів.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості підвищення ефективності як консервативного, так і хірургічного лікування хворих на ДГПЗ.

Список використаної літератури

1. Арбулиев М. Г., Задаев Р. Ш., Зайнулабидов З. Ш. Профилактика гнойно-воспалительных осложнений после аденомэктомии // Материалы Х Российского съезда урологов. – М., 2002. – С. 62-65.

2. Борис Ю. Б. Хронічні інфекційні запальні захворювання чоловічих статевих органів (імунопатогенез, діагностика, лікування): Автореф. дис… докт. мед. наук. – К., 1985. – 23 с.

3. Возіанов О. Ф., Пасєчніков С. П., Андрєєв А. О. Альтернативні інструментальні методи лікування аденоми передміхурової залози // Современные методы лечения аденомы предстательной железы. – К., 1997. – С. 3-10.

4. Иванов О. Л., Ломоносов К. М., Алеонов С. Н. и др. Опыт лечения острого трихомонадного уретрита // РоС. журн. кожних и венерических болезней. – 1999. – № 3. – С. 57-59.

5. Ильин И. И. Негонококковые уретриты у мужчин. – М.: Медицина, 1991. – 288 с.

6. Клименко Б. В., Авазов Э. Р., Барановская В. Б., Степанова М. С. Трихомониаз мужчин, женщин и детей. – СПб: ООО «Сюжет», 2001. – 192 с.

7. Козлюк В. А., Козлюк А. С., Прощаков К. В. Роль умовно-патогенних мікроорганізмів та їх асоціацій в генезі безсимптомних уретритів із в’ялим перебігом у чоловіків // Урологія. – 2003. – № 2. – С. 54-60.

8. Люлько О. В., Люлько О. О., Забашний С. І., Молчанов Р. М., Стусь В. П., Ридберг А. М., Удовицький Ю. І. Ускладнення відкритих і трансуретральних простатектомій, їх профілактика і лікування // Урологія. – 2004. – № 1. – С. 8-19.

9. Люлько О. О., Чуб В. В. Проблеми рецидивів хронічного неспецифічного простатиту // Урологія. – 2003. – № 1. – С. 14-17.

10. Волкославская В. Н., Гутнев А. Л. О заболеваемости инфекциями, передающимися половым путем, в Украине // Клиническая иммунология. Аллергология. Инфектология. – 2011. – № 1. – С. 10-12.

11. Молочков В. А. Урогенитальный трихомониаз и ассоциированные урогенитальные инфекции (эпидемиология, клиника, диагностика, лечение, профилактика) // РоС. журн. кожных и венерических болезней. – 2000. – № 3. – С. 48-56.

12. Мортон Р. С., Кингхорн Дж. Р. Урогенитальная хламидийная инфекция: переоценка данных и гипотезы // ИППП. – 2002. – № 2. – С. 12-15.

13. Руденко А. В. Роль М. hominis в этиологии и патогенезе нефрологических и урологических заболеваний: дис… докт. мед. наук. – К., 1985. – 485 с.

14. Шевченко О. П., Степаненко В. І Сечостатевий мікоплазмоз – особливості біології збудників, епідеміологія, патогенез, клініка та раціональні підходи до діагностики захворювання // Венерологія. – 2003. – № 3. – С. 62-68.

15. Berger R. E. Sexualy transmitted diseasses. In: Campbells; Urology. Walsh P. C., Retik A. B., Stamey Т. А. (Eds.). Darracott Vaughau E.: W. B. Saunders Company; 1992: 823-846.

16. Henry-Suchet J., Sluzhinska A., Serfaty D. Chlamydia trachomatis screening in family planning centers: a review of cost/benefit evaluations in different countries. Eur J Contracept Reprod Health Care 1996 Dec; l (4): 301-9.

17. Henry-Suchet J., Sluzhinska A., Serfaty D. Chlamydia trachomatis: should it be systematically be screened or treated? Literature review and cost/benefit estimation in France. Contracept Fertil Sex 1998 Feb; 26 (2): 151-8.

18. Krieger J. N., Takahashi S., Riley D. E. Chronic prostatitis: role of uncommon organisms // Eur Urol. – 2003. – № 2. – P. 19-22.

19. McKay L., Clery H., Carrick-Anderson K., Hollis S., Scott G. Genital Chlamydia trachomatis infection in a subgroup of young men in the UK // The Lancet. – 2003. – Vol. 361. – P. 1792.

20. Sahoo B., Bhandari H., Sharma M. et al. Role of the male partner in the lower genitourinary tract infection of female. Indian J Med Res 2000; 112:9-14.

Персистенция возбудителей инфекций, передающихся половым путем, у больных доброкачественной гиперплазией предстательной железы

С. П. Пасечников, В. С. Грицай, А. С. Глебов, С. В. Нашеда

В отделе воспалительных заболеваний ГУ «Институт урологии НАМН Украины» и на кафедре урологии Национального медицинского университета имени А. А. Богомольца обследовано 236 больных доброкачественной гиперплазией предстательной железы (ДГПЖ), которым была проведена плановая чреспузырная простатэктомия. Инфицированность возбудителями урогенитального хламидиоза, микоплазмоза, уреаплазмоза, трихомониаза изучали на основании обнаружения ДНК указанных микроорганизмов с помощью полимеразной цепной реакции в генитальных экскретах (соскоб из мочеиспускательного канала и секрет простаты) и в интраоперационно удаленной ткани предстательной железы.

В результате общеклинического обследования ни у одного из больных не выявлено признаков перенесенных инфекций, передающиеся половым путем (ИППП), в анамнезе. У 103 (43,6 %) пациентов с ДГПЖ были обнаружены ДНК возбудителей ИППП. Доминирующими в спектре выявленных микроорганизмов были молликуты (33,5 %) и трихомонады (18,6 %). Показатели общей частоты выявленных ДНК возбудителей ИППП в генитальных экскретах и удаленной ткани предстательной железы достоверно отличались и составили 47,0 ± 3,2 и 31,8 ± 3,0 % соответственно.

Впервые доказано, что у 82,5 % инфицированных больных ДГПЖ отмечается расхождение результатов исследования генитальных экскретов и ткани предстательной железы на наличие возбудителей ИППП, что может привести к постановке ошибочного диагноза и назначению неэффективного лечения инфекции урогенитальной сферы у этой категории пациентов.

Практическое значение полученных результатов состоит в возможности повышения эффективности как консервативного, так и хирургического лечения больных ДГПЖ.

Ключевые слова: инфекции, передающиеся половым путем, доброкачественная гиперплазия предстательной железы, инфицированность.

Persistence of pathogens of sexually transmitted diseases in patients with benign prostate hyperplasia

S. P. Pasiechnikov, V. S. Grytsai, A. S. Glebov, S. V. Nasheda

In the department of inflammatory diseases of SI Institute of Urology of the NAMS of Ukraine and the department of urology of the Bogomolets National Medical University 236 patients with benign prostatic hyperplasia (BPH) who had been subjected to routine transvesical prostatectomy were examined. The contamination with pathogens of urogenital chlamydiosis, mycoplasmosis, ureaplasmosis, trichomoniasis was studied on the basis of DNA revealing of the specified microorganisms using the polymerase chain reaction both in genital excreta (scrape from urethra and prostatic secretion) and in the prostatic tissue removed during the operation.

In 103 (43,6 %) patients with BPH were detected DNA STD pathogens. The dominant microorganisms were mollicutes (33,5 %) and Trichomonas (18,6 %). The overall frequency of detection of DNA STD pathogens in genital excreta and removed prostatic tissue was significantly different and was 47,0 ± 3,2 % and 31,8 ± 3,0 %, respectively.

For the first time it was established that the discrepancy in species of STD pathogens of genital excreta and removed tissue of prostate takes place in 82,5 % of cases, which can be the cause of wrong diagnosis and ineffective treatment of infection of the urogenital system in these patients.

The practical significance of the results is the possibility to increase the efficiency of both conservative and surgical treatment of BPH.

Keywords: sexually transmitted diseases, benign prostate hyperplasia, contamination.

В начало статьи