Інфекції сечовивідних шляхів і антибіотикотерапія: зміна парадигми

У статті викладено сучасні погляди на лікування неускладнених інфекцій сечовивідних шляхів в умовах зростання бактеріальної антибіотикорезистентності. Наведено обґрунтування доцільності застосування альтернативних лікарських засобів, зокрема препаратів рослинного походження.

Ключові слова: урологічні інфекції, цистит, резистентність до антибіотиків, фітопрепарати.

Боротьба людства з бактеріями розпочалась з моменту відкриття Луї Пастером їх патогенних властивостей. Це протистояння отримало новий напрямок розвитку після впровадження промислового виробництва і подальшого виходу на фармацевтичний ринок пеніциліну. Здавалося, винайдено переможний рецепт, проте час показав, що скільки б нових антибактеріальних препаратів не синтезувалося, патологічні мікроорганізми знаходять шляхи виживання. На сьогоднішній день стратегічна перевага мікроорганізмів стала вже очевидним і безперечним фактом. Не в останню чергу це є наслідком надмірно активного і безконтрольного використання антибактеріальних препаратів. Разом з тим прийшло і розуміння причин поразки. Адже мікроорганізми з’явилися на Землі на кілька мільярдів років раніше Нomo sapiens. На думку сучасних мікробіологів, в ході спільної еволюції симбіотичні мікроорганізми колонізували слизові оболонки і шкіру людини, а надалі сформували унікальний додатковий орган, який отримав назву «мікробіом». Він міцно асоційований з імунною системою і забезпечує захист організму людини від шкідливого впливу зовнішнього середовища [1].

Завдяки використанню антибіотиків пневмонія, туберкульоз та багато інших інфекцій перестали бути смертельно небезпечними для людини. Проте навіть найсильніші антибіотики не в змозі знищити всі патогенні бактерії. Необхідність зберегти активність під впливом лікарських препаратів зумовила активацію у мікроорганізмів природних генетичних механізмів формування стійкості. Як наслідок, з’явилися нові генерації мікробів, на яких не діють навіть найсильніші препарати. Чим ширше використовуються антибіотики, тим частіше виникають і поширюються бактерії, що втратили до них чутливість. З кожним роком резистентних інфекцій стає все більше, тому зусилля медиків усього світу спрямовані на пошук нових методів боротьби з небезпечними мікроорганізмами.

У 2011 р. було прийнято Європейський стратегічний план дій з проблеми стійкості до антибіотиків. У Європейському регіоні ВООЗ розвиток резистентності до антибіотиків ускладнює лікування в амбулаторних умовах багатьох поширених інфекцій, наприклад респіраторних інфекцій, інфекцій сечовивідних шляхів (ІСШ), захворювань, що передаються статевим шляхом. За оцінками експертів, у 29 країнах регіону щорічно помирає близько 25 000 осіб внаслідок інфекцій, стійких до антибіотиків, при цьому більшість з них виникає у лікувальних закладах [2].

З огляду на масштабність проблеми, в травні 2015 р. ВООЗ прийняла Глобальний план дій боротьби зі стійкістю до протимікробних засобів [3]. У цьому документі підкреслюється необхідність розробки ефективної концепції «Єдине здоров’я». Це передбачає координацію діяльності численних міжнародних секторів і суб’єктів, включаючи медицину людини і ветеринарію, сільське господарство, фінанси, охорону довкілля і добре поінформованих споживачів. Стратегія раціонального використання антибактеріальних препаратів спрямована на оптимізацію клінічних результатів і забезпечення економічно ефективної терапії поряд з мінімізацією непередбачуваних наслідків застосування антимікробних препаратів, таких як нозокоміальні інфекції, токсичність, селекція вірулентних мікроорганізмів і поява стійких бактеріальних штамів. У березні 2019 р. до глобальної боротьби з антибіотикорезистентністю долучилася й Україна – Кабінет міністрів схвалив Національний план дій боротьби зі стійкістю до антибактеріальних препаратів.

У зв’язку з прогресуючим зростанням резистентності мікроорганізмів до антибіотиків зазнала змін і проблема лікування і профілактики інфекційно-запальних урологічних захворювань. У ХХI ст. уявлення про стерильність сечі перестало бути незаперечним. У результаті розробки і застосування таких нових методів як секвенування нового покоління та розширеного бактеріологічного дослідження сечі була змінена парадигма стерильності сечі. Сучасний рівень знань на фоні зростання резистентності бактерій до антибіотиків потребує відповідей на нові запитання щодо лікування ІСШ:

• чи потрібно позбуватися бактерій при відсутності клінічних проявів захворювання?
• чи бактеріурія є проявом захворювання?
• чи необхідне профілактичне застосування антибіотиків при проведенні оперативних втручань?
• хто, де і як повинен лікувати урогенітальні інфекції?
• чи існують інші ефективні засоби боротьби з патогенними бактеріями, крім застосування антибіотиків?

У зв’язку з цим були переглянуті рекомендації Європейської асоціації урології (ЄАУ) щодо лікування безсимптомної бактеріурії. Натепер визнано, що при виявленні безсимптомної бактеріурії призначення терапії потрібно тільки певним категоріям пацієнтів: хворим при підготовці до урологічних втручань, особам з неконтрольованим цукровим діабетом і вагітним [4].

При дослідженні (Cai et al., 2015) ефекту лікування безсимптомної бактеріурії у жінок з рецидивуючою симптоматичною ІСШ без виявлених чинників ризику було продемонстровано, що лікування підвищує ризик подальшого симптоматичного епізоду ІСШ. Захисний ефект бактеріурії може використовуватися як частина профілактики у жінок з рецидивуючою симптоматичною ІСШ; тому лікування цієї категорії пацієнтів не рекомендується.

Відповідно до сучасної концепції лікування ІСШ класифікуються на неускладнені та ускладнені.

З огляду на значну розповсюдженість, клінічний і практичний інтерес для фахівців представляють неускладнені інфекції нижніх відділів сечовивідних шляхів, зокрема цистит. Клінічний діагноз неускладненого циститу може бути встановлений з високою ймовірністю на підставі наявності іритативних симптомів сечовипускання (дизурія, часті й ургентні позиви) за відсутності виділень з піхви або подразнення. Ключову роль у діагностиці гострого циститу відіграє аналіз сечі. Лікування зазвичай відбувається амбулаторно під наглядом уролога, нефролога, акушера-гінеколога, терапевта або сімейного лікаря. Незважаючи на виражені скарги, ця патологія ніколи не призводить до летального кінця або незворотних змін з боку органів сечовидільної системи. Тим не менше, гострий неускладнений цистит за кількістю призначень антибіотиків превалює над усіма урологічними захворюваннями.

Згідно гайдлайну ЄАУ (2019) з ведення пацієнтів з ІСШ, жінкам з гострим неускладненим циститом рекомендовано всього три препарати першої лінії: макрокристалічний нітрофурантоїн 100 мг 2 рази на добу протягом 5 днів або фосфоміцин 3 г одноразово, або півмецилінам 400 мг 2 рази на добу протягом 5 днів. Альтернативні схеми лікування можуть включати триметоприм-сульфаметоксазол 160/800 мг 2 рази на добу протягом 3 днів (при рівні резистентності Escherichia coli < 20%) або пероральні цефалоспорини.

Характерною особливістю ІСШ є рецидивуючий перебіг. Загострення циститу після першого епізоду інфекції спостерігається в 25-40% випадків. Важливу роль в патогенезі рецидивів відіграють такі властивості мікроорганізмів, як антибіо­тикорезистентність, вірулентність, утворення внутрішньоклітинних бактеріальних асоціацій, здатність впливати на вроджену імунну відповідь слизових оболонок і макроорганізму. Високий ризик рецидивів захворювання (як у жінок, так і у чоловіків) спостерігається за наявності факторів, які створюють умови для підтримки запального процесу.

Лікування гострих і рецидивуючих ІСШ має дещо різні цілі. У першому випадку терапія спрямована на ерадикацію збудника, а в другому до цього завдання приєднується необхідність подовження безрецидивного періоду для поліпшення якості життя пацієнтів.

Стратегія тривалого застосування низьких доз антибіотиків з профілактичною метою, рекомендована ЄАУ, виявилася ефективною в зниженні ризику виникнення загострень ІСШ. Проте повторне і часте використання антимікробних препаратів небажане з огляду на формування бактеріальної резистентності. У зв’язку з цим антибактеріальна профілактика для запобігання рецидивам ІСШ повинна застосовуватися тільки після консультації з лікарем і зміни пацієнтом звичного способу життя. Антибактеріальна профілактика рецидивів ІСШ може використовуватися тільки в разі безуспішності профілактичних заходів без призначення антибіотиків. Протирецидивна профілактика без застосування антибіотиків включає гормональну замісну терапію у жінок постменопаузального віку та імунопрофілактику. Вживання пробіотиків, журавлини, застосування D-манози та інстиляції у сечовий міхур не рекомендуються для широкої практики у зв’язку з недостатністю доказової бази щодо їх ефективності.

Отже, сьогодні парадигма про стерильність сечі здорових осіб повністю втратила своє значення. Наявність мікрофлори в сечовому міхурі доведено в багатьох дослідженнях; виникнення циститу залежить не тільки від вірулентності бактерій, але і від запальної відповіді господаря. Крім того, швидке зростання бактеріальної стійкості до антибіотиків через неправильне і часто необґрунтоване їх використання перешкоджає успішному лікуванню ІСШ. Тому останніми роками увагу експертів у галузі урології сконцентровано на розробці стратегій, альтернативних антибіотикотерапії.

З огляду на проблеми, що виникають при застосуванні антибіотиків, деякими дослідниками розпочато вивчення ефективності протизапальних препаратів в лікуванні гострого неускладненого циститу. Так, I. Gágyor et al. провели дослідження, в якому порівнювали ефективність ібупрофену (400 мг 3 рази на добу) і фосфоміцину (3 г одноразово) в лікуванні даної патології у жінок. Згідно з отриманими результатами, у двох третинах випадків спостерігалося зменшення вираженості симптомів дизурії і в 43,6% – припинення болю внизу живота на фоні протизапальної терапії. Тільки третина учасниць потребувала призначення антибіотика в зв’язку з погіршенням або продовженням симптомів захворювання після семи днів лікування. Автори дійшли висновку, що отримані результати можуть бути доказом достатньої ефективності протизапальних засобів у терапії циститу [5].

Разом з тим слід зазначити, що в нещодавно проведеному дослідженні (Vik I. et al., 2018) при порівнянні ібупрофену (600 мг 3 рази на добу) і півмецилінаму (200 мг 3 рази на добу) протизапальний препарат виявився менш ефективним ніж антибіотик (38,7 проти 73,6%). У семи пацієнток, які отримували ібупрофен, розвинувся пієлонефрит [6].

У порівняльному дослідженні (Kronenberg A. et al., 2017) іншого протизапального засобу диклофенаку (75 мг 2 рази на добу) і антибіотика норфлоксацину (400 мг 2 рази на добу) встановлено, що останній має вищу ефективність в лікуванні гострого неускладненого циститу. Крім того, прийом диклофенаку супроводжувався більш частим розвитком ускладнень з боку шлунково-кишкового тракту (кровотечі) [7].

Чимало фахівців при лікуванні неускладнених ІСШ вважають доцільним призначення комбінованих фітопрепаратів. З метою порівняння ефективності лікарського засобу рослинного походження (комбінація трави настурції та кореня хрону) і антибіотика ко-тримоксазолу у лікуванні гострого неускладненого циститу було проведено мультицентровое рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження [8]. Первинною кінцевою точкою даного дослідження була частка пацієнтів, які відповіли на лікування, що визначалося як зменшення кількості мікроорганізмів (з > 10⁵ до < 10³ КУО/мл). Згідно з отриманими результатами, первинна кінцева точка досягнута у 46% хворих в групі фітопрепарату і у 51% – в групі ко-тримоксазолу. Таким чином, в даному дослідженні було продемонстровано, що ефективність комбінованого рослинного засобу порівнянна з антибіотиком.

Протягом багатьох років як ефективний засіб в лікуванні неускладненого циститу зарекомендував себе фітоніринговий препарат Канефрон^® Н (компанія «Біонорика СЕ», Німеччина). Даний лікарський засіб містить траву золототисячника, корінь любистку і листя розмарину в рівних пропорціях. Його діюча речовина являє собою спеціальний екстракт BNO 1040, стандартизований за вмістом ключових біологічно активних речовин лікарських рослин, що входять до його складу. Ефективна взаємодія активних компонентів забезпечує вплив на всі симптоми інфекції сечовивідних шляхів одночасно (схема).

Схема. Патофізіологія ІСШ і фармакологічна дія Канефрону Н

Схема. Патофізіологія ІСШ і фармакологічна дія Канефрону Н

Фармакологічні властивості препарату давно вивчено і доведено результатами численних досліджень, що стало підставою для застосування цього лікарського засобу у пацієнтів із запальними захворюваннями нирок і сечових шляхів інфекційної (цистит, пієлонефрит) та неінфекційної (інтерстиціальний нефрит, сечокам’яна хвороба) природи.

Антибактеріальний ефект характерний для всіх екстрактів рослин, що входять до складу препарату Канефрон® Н. Він пояснюється бактерицидними і бактеріостатичними властивостями фенолкарбонових кислот, ефірних масел, а також флавоноїдів (речовин, активних щодо широкого спектра грибів і бактерій, в т.ч. грамнегативних). М’який діуретичний ефект препарату зумовлений в основному дією ефірних масел розмарину і фенолкарбонових кислот і не призводить до електролітних порушень. Спазмолітичні властивості Канефрону Н забезпечуються наявністю в складі препарату флавоноїдів, а також фталідів любистку, розмаринового масла і меншою мірою фенолкарбонових кислот.

Аналгетичний, протизапальний, спазмолітичний, антибактеріальний і антиадгезивний ефекти Канефрону Н були доведені у ході випробувань in vitro та in vivo.

Спазмолітичну дію Канефрону Н продемонстровано в експерименті in vivo в моделі циклофосфомід-індукованого циститу у щурів [9]. У цьому експерименті було встановлено зниження м’язового тонусу і зменшення інтервалу між скороченнями сечового міхура.

В основі протизапального ефекту Канефрону Н лежить вплив практично на кожну ланку каскаду змін, що призводять до запальної реакції. В експериментальних роботах показано, що протизапальний ефект даного препарату зумовлений властивістю екстракту BNO 1040 в залежності від концентрації пригнічувати синтез простагландину E₂ (PGE2) і виділення макрофагами прозапальних цитокінів – інтерлейкінів ІЛ-1β і ІЛ-6. Крім того, активні речовини Канефрону Н блокують неспецифічну активацію комплементу і ліпоксигенази з подальшим пригніченням синтезу лейкотрієнів.

З протизапальним і спазмолітичним ефектами Канефрону Н безпосередньо пов’язана і його антиноцицептивна дія, а саме підвищення порога больової чутливості. У 2016 р. вченими Єнського університету імені Фрідріха Шиллера (Німеччина) проведено експериментальне дослідження, метою якого було підтвердження гіпотези про здатність Канефрону Н зменшувати вираженість больового синдрому при циститі і простатиті шляхом пригнічення синтезу PGE2 [10]. Запальний процес, який супроводжується підвищенням рівня PGE2, викликає появу найбільш неприємного симптому інфекційно-запальних захворювань – болю. При цьому масивна продукція простагландину залежить від взаємодії циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) і мікросомальної простагландин Е-синтази 1 (mPGES-1). Для вивчення впливу фітопрепарату Канефрон Н на інтенсивність больового синдрому використовували експериментальні моделі циститу і простатиту. Як ефективний препарат порівняння (активний контроль) застосували ібупрофен. З метою визначення ефективності прямої знеболюючої дії Канефрону Н проводили формаліновий тест: больові реакції фіксували негайно і через 20 хв після внутрішньом’язової ін’єкції 5% розчину формаліну. Канефрон Н піддослідним тваринам вводили пер­орально за 120 хв до ін’єкції формаліну дозою 6,6; 66 і 666 мг/кг. У даному дослідженні доведено, що застосування цього препарату навіть дозами, нижчими ніж рекомендовані (6,6 мг/кг/доб), сприяє підвищенню больового порога при циститі/простатиті. Водночас Канефрон Н не впливав на результати формалінового тесту, що свідчить про відсутність у препарату прямого знеболюючого ефекту. В експерименті in vitro показано, що Канефрон Н зменшує вивільнення PGE2 з моноцитів людини і пригнічує активність ферменту mPGES-1. При цьому препарат не впливає на активність ЦОГ-2. Отже, Канефрон Н виявляє здатність зменшувати вираженість больового синдрому при циститі і простатиті завдяки протизапальній дії.

Антимікробна дія препарату зумовлена вмістом широкого спектра природних речовин, які пригнічують життєдіяльність більшості збудників ІСШ та адгезивну здатність уропатогенів. Доведено, що активні компоненти Канефрону Н ушкоджують фімбрії E. coli, перешкоджаючи адгезії бактерії до стінки сечового міхура [8]. Дослідниками продемонстровано, що при пероральному прийомі Канефрону Н ступінь пригнічення адгезії E. coli становить 61%.

З огляду на зазначені властивості, високу ефективність, сприятливий профіль безпеки та добру переносимість Канефрон Н кілька десятиліть широко використовується для лікування і профілактики ІСШ. За цей період часу накопичено чималий досвід клінічного застосування препарату.

Передусім звертає на себе увагу проведене за стандартами GMP клінічне дослідження українських вчених (Іванов Д. Д. і співавт., 2015). Ними було проведено відкрите нерандомізоване багатоцентрове клінічне дослідження з метою вивчення ефективності та безпеки застосування препарату Канефрон Н у жінок з ІСШ (n = 125). Канефрон Н призначали протягом тижня, дозволяючи з третього дня в разі необхідності перейти на антибіотик. Частота позитивної відповіді на терапію на 7-й день лікування становила 71,2%. Додаткового призначення антибіотиків потребували менше 3% пацієнток. Симптоматичне поліпшення супроводжувалося зниженням вмісту нітритів, лейкоцитів та еритроцитів в сечі. Ні в однієї з учасниць дослідження не виникло рецидивів до 37-го дня періоду спостереження. Таким чином, в даному дослідженні доведено безпеку і можливість ефективного застосування препарату Канефрон Н у терапії ІСШ без призначення антибіотиків.

Підтвердження ефективності Канефрону Н отримано і в нещодавно завершеному рандомізованому плацебо-контрольованому подвійному сліпому мультицентровому міжнародному дослідженні Can UTI-7 [11]. У ньому порівнювали ефективність застосування Канефрону Н і фосфоміцину трометамолу. Це дослідження було проведено на базі 51 медичного центру Європи: 16 в Німеччині, 22 в Україні та 13 у Польщі. До дослідження увійшли жінки віком 18-70 років з типовими симптомами вперше діагностованого гострого циститу і сумою > 6 балів оцінки трьох основних симптомів ІСШ (дизурія, полакіурія, ургентні позиви до сечовипускання).

Рис. 1. Частка пацієнтів, які не потребували додаткової антибіотикотерапії

Рис. 1. Частка пацієнтів, які не потребували додаткової антибіотикотерапії

Відповідно до дизайну дослідження, пацієнтки групи Канефрону Н отримували протягом 7 днів даний препарат і одну дозу плацебо фосфоміцину; учасниці групи фосфоміцину приймали антибіотик (3 г) одноразово і плацебо, що імітує Канефрон Н, протягом 7 днів. Подальше спостереження проводили через 30 днів після дати останнього прийому препаратів для визначення наявності рецидиву. Як первинну кінцеву точку визначали частку пацієнтів, які додатково отримували антибіотики для лікування гострих неускладнених ІСШ. Вторинні кінцеві точки включали оцінку за анкетою Acute Cystitis Symptom Score (ACSS) на 4; 8 і 38-й день; наявність бактеріурії і лейкоцит­урії, підтверджена бактеріальним дослідженням сечі при кожному візиті.

Згідно з отриманими результатами, 83,5% пацієнтів в групі Канефрону Н і 89,8% – в групі фосфоміцину трометамолу не потребували додаткової антибіотикотерапії. Таким чином, доведено, що при лікуванні гострого неускладненого циститу Канефрон Н полодіє порівняною ефективністю з антибіотиком (межа не меншої ефективності 6,3% за можливих 15%) (рис. 1).

Рис. 2. Порівняння середніх сумарних показників за шкалою ACSS

Рис. 2. Порівняння середніх сумарних показників за шкалою ACSS

Результати опитування за шкалою ACSS (вторинна кінцева точка) показали тенденцію до зниження тяжкості симптомів циститу з часом (рис. 2), а також підвищення якості життя на фоні терапії Канефроном Н. Ці результати були порівнянні з аналогічними показниками у пацієнтів, які лікувалися фосфоміцином. Зниження середнього бала симптомів інфекції на 4-й день було трохи вище в групі фосфоміцину, але таким же в кінці лікування і протягом подальшого спостереження.

На основі аналізу отриманих результатів дослідники дійшли висновку, що Канефрон Н є ефективною альтернативою антибіотикам в лікуванні гострого неускладненого циститу (рівень доказовості 1b). Його застосування може сприяти значному зменшенню використання антибіотиків в амбулаторних умовах.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що під впливом нових даних щодо ролі мікробіома в людському організмі на сьогоднішній день виникла необхідність перегляду концепції антибіотикотерапії неускладнених ІСШ. Знання про існування уринарної мікробіоти відкриває можливість вдосконалення клінічного розуміння нормального і патологічного стану сечовивідних шляхів. Зростаючий обсяг наукової інформації зумовлює зміну поглядів клініцистів стосовно етіології деяких добре відомих урологічних захворювань і сприяє розробці альтернативних антибіотикотерапії підходів до їх лікування та профілактики.

Список використаної літератури

1. Янковский Д.С., Широбоков В.П., Дымент Г.С. Микробиом. К.: ФЛП Верес О.И., 2017. 640 с.

2. Европейский стратегический план действий по проблеме устойчивости к антибіотикам. Европейский региональный комітет, 61-я сессия, Баку, Азербайджан, 12-15 сентября 2011 г. URL: http://www.euro.who.int/__data/assets/pdf_file/0011/147737/wd14R_AntibioticResistance.

3. Global Action Plan on Antimicrobial Resistance. World Health Organization. 2015. URL: http://www.emro.who.int/health-topics/drug-resistance/global-action-plan.html.

4. Bonkat G., Pickard R., Bartoletti R. et al. Urological Infections. EAU Guidelines. Copenhagen, 2018.

5. Gágyor I., Bleidorn J., Kochen M. M., Schmi­emann G. et al. Ibuprofen versus fosfomycin for uncomplicated urinary tract infection in women: randomised controlled trial. BMJ. 2015; 351: h6544.

6. Vik I., Bollestad M., Grude N. et al. Ibuprofen versus pivmecillinam for uncomplicated urinary tract infection in women – а double-blind, randomized non-inferiority trial. PLoS Med. 2018;15 (5): e1002569.

7. Kronenberg A., Bütikofer L., Odutayo A. et al. Symptomatic treatment of uncomplicated lower urinary tract infections in the ambulatory setting: randomised, double blind trial. BMJ. 2017; 359: j4784.

8. Stange R., Schneider B., Albrecht U., Mueller V., Schnitker J. Results of a randomized, prospective, double-dummy, double-blind trial to compare efficacy and safety of a herbal combination containing Tropaeoli majoris herba and Armoraciae rusticanae radix with co-trimoxazole in patients with acute and uncomplicated cystitis. Res Rep Urol. 2017; 9: 43-50.

9. Künstle G., Brenneis C., Haunschild J. Efficacy of Canephron® N against bacterial adhesion, inflammation and bladder hyperactivity. European Urology Supplements. 2013. Vol. 12, Is. 1. P. e671.

10. Nausch, B. et al. Canephron® N reduces pain in experimental cystitis and prostatitis putatively by inhibition of PGE2 production. European Urology Supplements. 2016. Vol. 15, Is. 3. P. e262.

11. Wagenlehner F. M., Abramov-Sommariva D., Höller M., Steindl H., Naber K. G. Non-Antibiotic Herbal Therapy (BNO 1045) versus Antibiotic Therapy (Fosfomycin Trometamol) for the Treatment of Acute Lower Uncomplicated Urinary Tract Infections in Women: A Double-Blind, Parallel-Group, Randomized, Multicentre, Non-Inferiority Phase III Trial. Urol Int. 2018;101(3):327-336.

Инфекции мочевыводящих путей и антибио­тикотерапия: смена парадигмы

С. П. Пасечников

В статье изложены современные взгляды на лечение неосложненных инфекций мочевыводящих путей в условиях роста бактериальной антибиотикорезистентности. Приведено обоснование целесообразности применения альтернативных лекарственных средств, в частности препаратов растительного происхождения.

Ключевые слова: урологические инфекции, цистит, резистентность к антибиотикам, фито­препараты.

Іnfectious diseases and antibiotic therapy: change of paradigm

S. P. Pasiechnikov

The article presents modern views on treatment of uncomplicated urinary tract infections in conditions of bacterial resistance growth. The justification of the expediency of the use of alternative medicines, in particular herbal formulations is given.

Keywords: urological infections, cystitis, resistance to antibiotics, phytopreparations.