Використання тамсулозину в терапії симптомів нижніх сечових шляхів у молодих чоловіків
страницы: 40-45
З метою оцінки клінічної ефективності монотерапії тамсулозином у молодих чоловіків із симптомами нижніх сечових шляхів на фоні хронічного простатиту в ДУ «Інститут урології НАМН України» було обстежено112 амбулаторних пацієнтів з хронічним простатитом у стадії нестійкої ремісії, яких було поділено на три групи. До I групи увійшли пацієнти (n = 49), які отримували монотерапію тамсулозином (Тамсулостад) 0,4 мг/доб вранці протягом 30 діб; до ІІ – чоловіки (n = 32), які приймали рослинний препарат протягом 30 діб; до III групи – особи (n = 31), які через неефективність попереднього лікування від нього відмовились. Групу контролю становили 10 практично здорових чоловіків відповідного віку. Тривалість спостереження сягала 90 діб, середній вік обстежуваних – 23,0 ± 0,6 року. Усім пацієнтам до і в процесі терапії проводились традиційні обстеження (клінічні, лабораторні, ультразвукові), анкетування за шкалою IPSS та QoL, визначення простатспецифічного антигену; реєструвалися частота розвитку побічних ефектів та комплаєнтність лікування.
Виходячи з результатів проведених обстежень, можна стверджувати, що використання монотерапії тамсулозином у разі неефективності попереднього лікування хронічного простатиту фітопрепаратом є доцільним лікувальним заходом з ліквідації симптомів нижніх сечових шляхів. Тамсулозин на відміну від фітопрепарату є більш ефективним за швидкістю розвитку фармакологічної дії, що дає можливість в короткі строки купірувати патологічну симптоматику у пацієнтів з хронічним простатитом. Крім того, він має добру переносимість. Використання тамсулозину характеризується низьким (6,12 %) рівнем розвитку побічних явищ, що практично відповідає такому при прийомі фітопрепарату (6,2 %) та є нижчим (9,9 %) за цей показник в осіб, які взагалі не отримують лікування.
Ключові слова: симптоми нижніх сечових шляхів, хронічний простатит, α1-адренорецептори, тамсулозин.
Різке зростання реєстрації патології передміхурової залози у світі поширюється і на популяцію молодих осіб чоловічої статі [1], що становить загрозу глобальному здоров’ю нації [2].
Причини виникнення захворювань простати відображають сучасний погляд на соціальний портрет чоловіка, в якому помітну роль відіграє потужний психоемоційний фактор, агресивні умови існування сучасного суспільства, труднощі у різних аспектах реабілітації (лікувальної, соціальної, аліментарної). Виникнення хронічного простатиту (ХП) у молодому віці у більшості випадків характеризується прихованим перебігом з відсутністю будь-яких клінічних проявів захворювання. Такі умови спричиняють формування так званого первинного ХП з мінімальною кількістю скарг і клінічних проявів.
Невисокий відсоток хворих на ХП у молодому віці звертаються до лікаря зі специфічними скаргами – симптомами нижніх сечових шляхів (СНСШ), що раніше входили у поняття «дизурія». Здебільшого СНСШ є відбитком наявності у хворого запального процесу в простатичному відділі уретри та прилеглих до нього структурах. Таким чином, у понад половині випадків ХП дебют симптомів полягає у розвитку СНСШ, що робить їх купірування актуальним [1, 5].
Лікування ХП у молодих чоловіків потребує виваженого підходу з мінімізацією фармакологічного впливу запропонованих лікарських засобів. Часто препаратами вибору стають рослинні або гомеопатичні засоби, які продемонстрували клінічну ефективність. Однак у певних клінічних ситуаціях ми стикаємось з відсутністю їхнього впливу на СНСШ, що потребує призначення більш ефективних препаратів.
Сучасним підходом у такому разі є використання селективних α-адреноблокаторів (тамсулозин) з метою швидкої оптимізації стану пацієнта та у випадках, коли традиційна терапія рослинними препаратами не дає ефекту [4, 10].
Аналізуючи велику кількість сезонних загострень в осіб з ХП та СНСШ, можна відмітити переважання больових симптомів саме взимку. Дизуричні прояви порушують якість життя хворого [6].
Застосування препаратів тамсулозину має ряд переваг, а саме: препарат проявляє селективність до α-адренорецепторів нижніх сечових шляхів, є високоефективним при використанні у монотерапії, не впливає на рівень простатспецифічного антигену (ПСА), характеризується швидким розвитком ефекту, має добру переносимість, невисоку вартість тощо.
Серед недоліків цієї групи лікарських засобів, що суттєво не впливають на ефективність терапії, є певний відсоток (до 7 %) випадків ретроградної еякуляції та судинних реакцій (гіпотонія) під час лікування [5].
За останні 20 років використання тамсулозину з метою зниження активності α-адренорецепторів сечового міхура у пацієнтів з ХП стало золотим стандартом лікування більшості захворювань передміхурової залози, що супроводжуються СНСШ.
Згідно з результатами сучасних досліджень, висока ефективність тамсулозину дає можливість широко впроваджувати його у лікарську практику, причому перше призначення здійснює лікар загальної практики з подальшою консультацією профільного фахівця.
Використання антагоністів α1-адренорецепторів у протоколах терапії СНСШ, спричинених ХП, сприяло отриманню якісно нових результатів лікування. Крім позитивного досвіду загалом, окремими дослідженнями було встановлено, що полегшення СНСШ у разі застосування тамсулозину може відбуватися більш індивідуально, ніж це вважалося раніше. Доведено високу ймовірність впливу антагоністів α1-адренорецепторів на СНСШ за рахунок зменшення рефлексу сечовипускання через рецептори інтрамуральних гангліїв сечового міхура та спинного мозку [7].
Дія тамсулозину пояснюється блокуванням α1А-адренорецепторів в передміхуровій залозі з пригніченням скорочувальної активності гладеньких м’язів, поліпшенням динаміки симптомів випорожнення і підвищенням максимальної швидкості потоку сечі (Qmax). Існуючий феномен впливу тамсулозину на СНСШ пов’язаний з блокуванням α1А- та α1D-адренорецепторів, підвищенням скоротливості детрузора, зменшенням його нестабільності, швидкою ліквідацією симптомів іритації та обструкції [8].
Також доведено, що вираженість розладів сечовипускання не залежить від розмірів або маси простати, важливим є саме стан активності детрузора і прохідності простатичного відділу уретри. Так, за наявності дифузного ХП, при якому запальний процес в парауретральній зоні передміхурової залози завершився формуванням рубців, СНCШ будуть більш вираженими та резистентними до лікування. У чоловіків молодого віку порушення сечовипускання можуть асоціюватися з вродженими аномаліями сечівника, клініка яких проявляється завдяки приєднанню інфекційного чинника. Є дані про можливе зменшення маси гіпертрофованих структур сечового міхура (гіперплазія як результат відкладення колагену) на фоні лікування тамсулозином з наочним ефектом у разі корекції функціональних розладів в осіб молодого віку.
Встановлено, що існує генетично детерміноване та асоційоване з похилим віком явище підвищення експресії α1-адренорецепторів в судинному руслі людини. Так, за результатами дослідження 500 кровоносних судин було виявлено, що у пацієнтів старших за 65 років щільність цих рецепторів у внутрішній грудній артерії збільшувалася до 9,4 фмоль/мг у порівнянні з 4,4 фмоль/мг серед осіб віком до 55 років (р < 0,003) [3]. Щільність α1В-підтипу збільшувалася в 3 рази, і він був лідером серед інших підтипів α1-адренорецепторів у чоловіків старших за 65 років, при цьому щільність рецепторів α1А-підтипу збільшувалася в 1,5 разу. Це вимагає подальших досліджень і вказує на факт того, що у літніх пацієнтів найкращого ефекту можна досягти при застосуванні антагоністів, селективних до α1А- та α1D-адренорецепторів [9].
Аналогічною є тенденція і стосовно сечових шляхів, в яких підвищення експресії α1А- та α1D-адренорецепторів може мати генетичні передумови, тому використання тамсулозину з його селективними властивостями буде патогенетично обґрунтованим. У ході дослідження було виявлено, що in vitro в тканинах простати людини реєструється висока α1-адренорецепторна антагоністична активність за наявності в субстраті тамсулозину. Останній проявляв 10-кратну селективність до тканини передміхурової залози людини у порівнянні з відповідною активністю у брижових артеріях. При порівнянні впливу на α1-адренорецептори тамсулозин і доксазозин показали відповідно 2,5- та 0,28-кратну селективність до простати [10].
Таким чином, використання тамсулозину є виправданою тактикою лікування СНСШ у молодих чоловіків, у яких попередня терапія з цього приводу не мала ефекту. Призначення тамсулозину не потребує титрування дози, не чинить негативного впливу на інші структури організму та є ефективним методом купірування СНСШ у разі ХП.
Мета дослідження полягала в оцінці клінічної ефективності монотерапії тамсулозином у молодих чоловіків віком до 25 років із СНСШ на фоні ХП, які не отримали ефекту від лікування традиційними рослинними препаратами.
Матеріали та методи дослідження
вверхУ ДУ «Інститут урології НАМН України» було обстежено 112 амбулаторних пацієнтів чоловічої статі віком до 25 років з ХП у стадії нестійкої ремісії, яких було поділено на три групи. До I групи увійшли пацієнти (n = 49), які отримували монотерапію тамсулозином (Тамсулостад, Стада, Чехія) дозою 0,4 мг/доб вранці протягом 30 діб; до ІІ – хворі (n = 32), які приймали традиційний рослинний препарат (екстракт насіння гарбуза звичайного 1000 мг/доб) протягом 30 діб; до III – особи (n = 31), які за неефективності попереднього лікування відмовилися від будь-якої подальшої терапії з цього приводу. Контрольна група складалася з 10 практично здорових чоловіків відповідного віку.
Тривалість спостереження становила 90 діб: у перші 30 – призначали лікування тамсулозином, а у подальші 60 – терапію не проводили. Вік пацієнтів коливався від 19,1 до 24,9 року (в середньому 23,0 ± 0,6 року). Тривалість захворювання в середньому дорівнювала 1,5 ± 0,2 року.
Усім пацієнтам до і в процесі терапії здійснювали обстеження, що включали збір скарг та анамнезу, клініко-біохімічні аналізи крові і сечі, оцінку СНСШ за шкалою IPSS з визначенням індексу якості життя (QoL), пальцеве ректальне дослідження, трансректальне чи трансабдомінальне ультразвукове сканування із встановленням розмірів передміхурової залози і об’єму залишкової сечі, тест на ПСА. Також вивчалася частота розвитку побічних ефектів та комплаєнтність запропонованих видів лікування.
Ефективність і комплаєнтність терапії оцінювали на підставі аналізу результатів вищевказаних тестів та порівняння їх між собою. Контрольні обстеження проводилися до лікування, на 30-ту та на 90-ту добу від його початку.
Результати обробляли загальноприйнятими методами статистики на комп’ютері Samsung SM 753df з пакетами QPRO і Stargraf з використанням традиційних статистичних величин, критерію Ст’юдента – Фішера.
Критерії включення у дослідження: наявність ХП з попереднім лікуванням його загострення рослинними препаратами не менше 30 діб, вік учасників від 19 до 25 років, згода хворого на участь у дослідженні.
Критерії виключення: вік пацієнтів > 25 років; наявність гострого запального процесу в сечових шляхах (гострий уретрит, везикуліт тощо); нейрогенний сечовий міхур; цукровий діабет; вірусний гепатит В або С; нейроциркуляторна дистонія чи інші стани, що супроводжуються гіпотонією; негативне ставлення пацієнта до запропонованої участі у дослідженні.
Результати та їх обговорення
вверхЗа даними таблиці, що демонструє вираженість порушень у пацієнтів після неефективного лікування рослинними препаратами, можна зробити висновок, що тяжкість СНСШ у хворих до початку лікування була схожою. Середній показник за шкалою IPSS в основних групах і в групі контролю до лікування становив відповідно 14,2 ± 0,45 та 7,4 ± 0,4 бала; середній показник QoL – 3,2 ± 0,1 та 0,1 ± 0,01. Протягом місяця терапії (табл.) найвищу ефективність за сумарним балом за шкалою IPSS було досягнуто в осіб І групи (на 30-ту та 90 добу покращення на 33,3 та 43,2 % відповідно) з подальшою вірогідно кращою позитивною динамікою, що була менш вираженою у пацієнтів ІІ (покращення на 28,6 та 34,9 % у відповідні терміни) та відсутньою в ІІІ (на 5,7 та 7,1 % відповідно) дослідницьких групах (р < 0,05). Аналогічно кращі результати було отримано при анкетуванні за показником якості життя QoL (покращення на 64,5 і 100 % в І групі; на 57,5 та 100 % в ІІ групі; на 22,0 та 19,0 % в ІІІ групі; р < 0,05), що знаходився у відповідній позитивній кореляційній залежності від сумарної кількості балів за шкалою IPSS в усіх обстежуваних (табл.).
Таблиця. Показники за шкалою IPSS та QoL в основних групах
Термін Групи |
І |
ІІ |
ІІІ |
р-показник |
|
IPSS |
До лікування |
14,1 ± 0,4 |
14,3 ± 0,5 |
14,0 ± 0,4 |
< 0,05 |
30-та доба |
9,4 ± 0,2 |
10,2 ± 0,4 |
13,2 ± 0,3 |
< 0,05 |
|
90-та доба |
8,0 ± 0,4 |
9,3 ± 0,5 |
13,0 ± 0,4 |
< 0,05 |
|
QoL |
До лікування |
3,1 ± 0,1 |
3,3 ± 0,1 |
3,1 ± 0,1 |
< 0,05 |
30-та доба |
1,1 ± 0,2 |
1,4 ± 0,2 |
2,4 ± 0,2 |
< 0,05 |
|
90-та доба |
0,1 ± 0,01 |
0,3 ± 0,01 |
2,7 ± 0,2 |
< 0,05 |
Дані таблиці свідчать, що вибір селективного α1-адреноблокатора тамсулозину у разі неефективності традиційних рослинних засобів є доцільним методом купірування СНСШ у хворих на ХП молодого віку. У проведених дослідженнях рутинних клініко-біохімічних показників крові та сечі (загальний аналіз крові та сечі, печінкові проби, білкові фракції, рівень ПСА) не виявлено будь-яких відхилень від норми протягом 3 міс спостереження. Отже, відсутність впливу тамсулозину на загальні профілі гомеостазу є одним із факторів безпечності його використання у молодих осіб чоловічої статі.
Побічні явища у хворих І групи були представлені судинними реакціями у вигляді перманентної гіпотонії у двох (4,08 %) пацієнтів та запаморочення – в одного (2,04 %), але вони не потребували відміни препарату. Таким чином, небажані ефекти розвинулись у трьох (6,12 %) осіб із 49. У ІІ групі в одного (3,1 %) чоловіка мали місце закрепи, в одного (3,1 %) – диспепсія, що загалом становило 6,2 %. В осіб ІІІ групи, які самостійно відмовилися від продовження лікування, встановлено вказаний нижче рівень побічних явищ: диспепсії – в одного (3,3 %) хворого, епізодів перманентного запаморочення невизначеного генезу – в одного (3,3 %), перманентної гіпотонії без необхідності лікування – в одного (3,3 %), що загалом становило 9,9 %.
Таким чином, при обстеженні учасників дослідження було встановлено, що рівень побічних явищ на фоні призначення різних видів лікування є невисоким, їх характер є перманентним, що відповідає частоті вищевказаних розладів у загальній популяції. Необхідно зважено підходити до прийому α1-адреноблокаторів у випадках СНСШ різного генезу через гіпотетичну можливість розвитку клінічно значимих судинних реакцій.
За даними анкетування, показники переносимості запропонованого лікування були високими (100 %) в осіб обох груп. Так, за оцінкою пацієнтів І групи, переносимість терапії була відмінна у 76,6 % випадків, добра у 21,4 %, задовільна у 2,0 %; у ІІ групі – відмінна у 75,0 %, добра у 25,0 % чоловіків. На думку лікаря, вищезазначені показники в цих групах теж дорівнювали 100 %: відповідно відмінна та добра переносимість лікування спостерігалась у 81,6 та 18,4 % пацієнтів І групи та у 81,3 і 18,7 % пацієнтів ІІ групи. В осіб ІІІ групи та контролю переносимість не визначалася.
Звісно, що наявність ризику розвитку побічних явищ від взаємодії препаратів часто є визначальним у виборі терапії на користь фітопрепарату, хоча у більшості випадків доцільно призначати саме селективні антагоністи α1-адренорецепторів. Ці лікарські засоби дають змогу більш швидко купірувати СНСШ, прискорювати реабілітацію та створювати умови для профілактики рецидивів ХП у пацієнтів молодого віку.
Висновки
вверхВиходячи з результатів проведених обстежень у молодих чоловіків з ХП, які отримували консервативну терапію тамсулозином, можна стверджувати, що:
1. Призначення монотерапії тамсулозином у разі неефективності попереднього лікування ХП фітопрепаратом є доцільним лікувальним заходом з ліквідації СНСШ у пацієнтів молодого віку.
2. Тамсулозин на відміну від фітопрепарату на основі екстракту гарбуза звичайного є більш ефективним за швидкістю розвитку фармакологічної дії, що дає можливість в короткі строки купірувати СНСШ у хворих на ХП при високій переносимості лікування.
3. Використання тамсулозину характеризується низьким (6,12 %) рівнем розвитку побічних явищ, що практично відповідає такому при прийомі фітопрепарату (6,2 %) та є нижчим (9,9 %) за цей показник в осіб, які взагалі не отримують лікування.
Список використаної літератури
1. Сексологія і андрологія / За ред. О. Ф. Возіанова та І. І. Горпинченка. – К.: Здоров’я, 1996.
2. Сайдакова Н. О., Старцева Л. М., Кравчук Н. Г. Основні показники урологічної допомоги в Україні за 2007-2008 рік. Відомче видання. – К., 2009. – 192 с.
3. Forray C., Bard J. A., Wetzel J. M. et al. The α1-adrenergic receptor that mediates smooth muscle contraction in human prostate has the pharmacological properties of the cloned human α1С subtype. Mol. Pharmacol. 1994; 45 (4): 703-708.
4. Lowe F., Fagelman E. Phytotherapy in the treatment of benign prostatic hyperplasia. Curr. Opin. Urol. – 2002; – Vol. 12. – P. 15.
5. Naber K., Weidner W. Chronic prostatitis: an infectious disease? // J Antimicrob. Chemother. – 2000. – V. 46. – P.157-161.
6. Shin J. H., Lee G. Seasonal changes in symptoms in patients with chronic prostatitis/chronic pelvic pain syndrome: a seasonal follow-up study. Scand J Urol. 2014 Dec; 48 (6): 533-7.
7. Lyseng-Williamson K. A., Jarvis B, Wagstaff A. J. Тамсулозин. Новые данные относительно его роли в лечении симптомов нижних мочевых путей (пер. с англ.) // Drugs 2002. – Vol. 62 (1). – P. 135-167.
8. Perlberg S, Caine M. Adrenergic response of bladder muscle in prostatic obstruction: its relation to detrusor instability // Urology 1982; – Vol. 20. – P. 524-527.
9. Rudner X. L., Вerkowitz D. E., Booth J. V. et al. Subtype specific regulation of human vascular α1-adrenergetic receptors by vessel bed and age // Circulation. 1999. Dec. 17; 100: 2336-43.
10. Davis B. J., Noble A., Chappie C. R. et al. Human prostate-artery selectivity of tamsulosin, doxazosin and alfuzosin // Br. J. Pharmacjl. 2000; 129. Suppl. 52. P. 52.
Использование тамсулозина в терапии симптомов нижних мочевых путей у молодых мужчин
И. И. Горпинченко, Ю. Н. Гурженко, В. В. Спиридоненко
С целью оценки клинической эффективности монотерапии тамсулозином у молодых мужчин с симптомами нижних мочевых путей на фоне хронического простатита в ГУ «Институт урологии НАМН Украины» были обследованы 112 амбулаторных пациентов с хроническим простатитом в стадии нестойкой ремиссии, которых разделили на три группы. В I группу вошли пациенты (n = 49), которые получали монотерапию тамсулозином (Тамсулостад) 0,4 мг/сут утром в течение 30 сут; во II – мужчины (n = 32), которые применяли растительный препарат в течение 30 сут; в III группу – лица (n = 31), отказавшиеся от дальнейшей терапии самостоятельно. Группу контроля составили 10 практически здоровых мужчин соответствующего возраста. Продолжительность наблюдения достигала 90 суток, средний возраст обследованных – 23,0 ± 0,6 года. Всем пациентам до и в процессе терапии проводились традиционные обследования (клинические, лабораторные, ультразвуковые), анкетирование по шкале IPSS и QoL, определение простатспецифического антигена; регистрировались частота развития побочных эффектов и комплаентность лечения.
Исходя из результатов проведенных обследований, можно утверждать, что использование монотерапии тамсулозином в случае неэффективности предыдущего лечения хронического простатита фитопрепаратом является целесообразным лечебным мероприятием по ликвидации симптомов нижних мочевых путей. Тамсулозин в отличие от фитопрепарата является более эффективным по скорости развития фармакологического действия, что дает возможность в короткие сроки купировать патологическую симптоматику у пациентов с хроническим простатитом. Кроме того, он имеет хорошую переносимость. Использование тамсулозина характеризуется низким (6,12 %) уровнем развития побочных явлений, что практически соответствует таковому при приеме фитопрепарата (6,2 %) и ниже, чем этот показатель у лиц, которые вообще не получают лечения (9,9 %).
Ключевые слова: симптомы нижних мочевых путей, хронический простатит, α1-адренорецепторы, тамсулозин.
Use of tamsulosin in therapy of lower urinary tract symptoms in young men
I. I. Gorpynchenko, Y. M. Gurzhenko, V. V. Spyrydonenko
In order to evaluate the clinical efficacy of tamsulosin monotherapy in young men with lower urinary tract symptoms on the background of chronic prostatitis in SI «Institute of urology of NAMS of Ukraine» were examined 112 outpatients with chronic prostatitis in a stage of unstable remission. They were divided into 3 groups. The first group consisted of 49 patients treated with tamsulosin monotherapy (Tamsulostad) 0,4 mg/day in the morning for 30 days; the second group included 32 patients who received herbal medicine for 30 days; the third group consisted of 31 patients, who did not receive any further treatment due to its ineffectiveness. Control group included 10 healthy age-matched men. The duration of follow-up was 90 days, mean age of patients – 23,0 ± 0,6 years. In all patients before and during therapy the traditional examination (clinical, laboratory, ultrasound), the survey with IPSS and QoL questionnaires, prostate specific antigen test were carried out; also the incidence of side effects and compliance of treatment were recorded.
Based on the results of the conducted examinations, it can be argued that the use of tamsulosin monotherapy in the case of ineffectiveness of previous treatment of chronic prostatitis with herbal medicine is an appropriate therapeutic option for the elimination of lower urinary tract symptoms. Tamsulosin is more effective than phytopreparation in term of development of pharmacological effect, which allows in short period eliminate the pathological symptoms in patients with chronic prostatitis. In addition, it has high compliance of treatment. Use of tamsulosin is characterized by low (6,12 %) level of side effects that almost corresponds to that in patients taking phytopreparation (6,2 %) and lower than in those who do not receive treatment (9,9 %).
Keywords: lower urinary tract symptoms, chronic prostatitis, α1-adrenoreceptors, tamsulosin.