Зв’язок між цукровим діабетом і чоловічою фертильністю

сторінки: 26-28

Petroianu A. Alberti L.R. Melo M.A.B. Almeida L.M. ендокринологічне відділення, клініка Федерального університету Мінас-Жерайс, м. Белу-Оризонті, Бразилія

Результати дослідження та їх обговорення

 

Цукровий діабет (ЦД), первинний або ідіопатичний, – це хронічне порушення обміну вуглеводів, ліпідів та білків, що характеризується дефіцитом чи зниженням здатності клітин засвоювати інсулін і проявляється гіперглікемією та глюкозурією. Такі розлади метаболізму можуть призвести до розвитку атеросклерозу, мікроангіопатії, нефропатії та нейропатії (Camilleri M., 2007).

Хоча більшість питань щодо тактики ведення пацієнтів з ЦД вже досить добре вивчено, особливості негативного впливу цього захворювання на стан репродуктивної системи до кінця не з’ясовано (Zarzycki W., Zieniewicz M., 2005).

ЦД асоціюється із сексуальною дисфункцією як у чоловіків, так і у жінок. Вважається, що нейропатія, судинна недостатність та психологічні проблеми можуть бути залучені в патогенез таких клінічних феноменів, як імпотенція, розлади еякуляції, зниження лібідо, а також зменшення вагінальної лубрикації та оргазмічних відчуттів (Clark W., 2004; Zarzycki W. et al., 2005; De Berardis G. et al., 2007).

D. Dinulovic et al. (1990) зазначають, що розвиток чоловічого безпліддя пов’язаний із порушенням синтезу тестостерону, викликаним молекулярними змінами в клітинах Лейдіга, вторинними по відношенню до ЦД. Тісний зв’язок між функціями клітин Лейдіга і Сертолі може пояснити зміни показників у спермограмі хворих на ЦД. Гіпофізарно-гонадна система також задіяна у виникненні вищевказаних симптомів (Bhasin S. et al., 2007).

Разом з тим J.M. Miralles-Garcia et al. (2004) встановили, що при інсулінозалежному ЦД спостерігається зменшення об’єму еякуляту і зниження життєздатності та рухливості сперматозоїдів без зміни в’язкості сперми. Тим не менше зв’язок між чоловічим безпліддям і змінами плазмових рівнів тестостерону, фолікулостимулюючого (ФСГ), лютеїнізуючого (ЛГ) гормонів і пролактину сьогодні залишається нез’ясованим (Ballester J. et al. 2004). У пацієнтів з ЦД та органічною імпотенцією концентрація вільного тестостерону знижена, чого не діагностують у діабетиків без еректильної дисфункції, в осіб із психологічною імпотенцією та у здорових чоловіків (Bhasin S. et al., 2007).

Вплив інсуліну на рухливість і метаболізм сперматозоїдів людини не визначений. Дефекти секреції інсуліну можуть змінити функції яєчок і додаткових статевих залоз. Як правило, концентрація інсуліну в сім’яній рідині вища, ніж у сироватці крові (Chandrashekar V., Bartke A., 2005).

Зважаючи на прогалини в існуючій літературі, мета даного дослідження полягала у вивченні зв’язку між ЦД і чоловічою фертильністю. Його було проведено відповідно до рекомендацій Гельсінської декларації і постанови 196/96 міністерства охорони здоров`я Бразилії про клінічні дослідження за участю людини та схвалено комітетом з етики при Федеральному університеті Мінас-Жерайс. Усі учасники підписали форму інформованої згоди.

У дослідженні брали участь 55 чоловіків віком 20-40 років, які були розподілені на дві групи. У першу, контрольну, групу увійшли 43 здорових чоловіки, у другу – 12 хворих на ЦД 1-го і 2-го типів. У всіх пацієнтів був зібраний анамнез, у т.ч. статевого життя (частота статевих зносин, наявність порушень ерекції або еякуляції, попереднє батьківство). Також вивчалися родинні випадки безпліддя. У хворих на ЦД були зафіксовані дані щодо застосування препаратів інсуліну і цукрознижувальних агентів, тривалості захворювання, ступеня контролю діабету, а також щодо наявності хронічних ускладнень і супутніх патологій.

У чоловіків обох груп після п’яти днів утримання від сексуальних контактів еякулят для спермограми зібрали в стерильну пробірку, яка була негайно загерметизована. Аналіз сім’яної рідини проводили протягом першої години після збору. Він включав оцінку фізичних і хімічних властивостей сперми (об’єм, колір, запах, в’язкість, реакція рН), а також мікроскопічне дослідження рухливості та морфології сперматозоїдів. Після розведення сперми у співвідношенні 1:20 (0,1 мл еякуляту до 1,9 мл 0,9% NaCl) сперматозоїди були підраховані за допомогою камери Нойбауера в п’яти секторах (чотири бічних зазвичай використовуються для визначення кількості лейкоцитів, а один центральний – еритроцитів). Отримане число помножили на мільйон, щоб встановити концентрацію сперматозоїдів у мілілітрі. За морфологією сперматозоїди були класифіковані як нормальні (овальні) і патологічні (веретеноподібної форми, круглі, аморфні, незрілі, з двома голівками чи хвостами, макро- і мікроцефалічні).

У хворих на ЦД були визначені рівні глюкози натще, глікозильованого гемоглобіну, тестостерону, ФСГ, ЛГ і пролактину. Референтні значення цих показників становили: тестостерон – 270-1070 нг%, пролактин – до 20 нг/мл, ФСГ – 1,8-9,0 мМО/мл, ЛГ – 0,4-5,7 мМО/мл.

Концентрації глюкози натще і глікозильованого гемоглобіну були проаналізовані в один день через 30 хв після забору крові. Пацієнти з ЦД утримувалися від їжі протягом 8 год до взяття крові. Рівні глюкози у межах 60-109 мг% і глікозильованого гемоглобіну до 8,5 г% були визнані нормальними.

Після забору крові для гормонального обстеження в пробірки Вакутейнер зразки центрифугували і зберігали при температурі -8 °C протягом 30 днів. Були використані набори реагентів для визначення пролактину (IRMA) твердої фази (IKPR 2), ФСГ (IRMA) твердої фази (IKFS 2), ЛГ (IRMA) твердої фази (IKLH 2) і тестостерону (RIE) твердої фази (TKTT 2). Кожен зразок сироватки був проаналізований у двох примірниках. При статистичній обробці даних були розраховані середнє значення (M) і середня стандартна похибка (MSE) стосовно середнього віку пацієнтів. Результати порівнювали за допомогою t-тесту Ст’юдента і точного тесту Фішера. Також визначали відношення шансів (ВШ) щодо ймовірності виникнення асоційованих з ЦД ускладнень і відповідний 95% довірчий інтервал при р < 0,05.

Результати дослідження та їх обговорення В начало статьи

Усі пацієнти дали згоду на участь у дослідженні. Середній вік чоловіків у групі контролю становив 28 ± 3 роки, у хворих на ЦД – 35 ± 4 роки (р = 0,34).

Усі здорові чоловіки з групи контролю не мали обтяженого статевого і сімейного анамнезу щодо безпліддя і еректильних розладів, а також схильності до розвитку ЦД та урологічних захворювань. Що стосується використання інсуліну і пероральних цукрознижувальних препаратів для контролю вмісту глюкози в крові, то серед пацієнтів з ЦД вісім осіб застосовували НПХ-інсулін (нейтральний протамін Хагедорна) і чотири – глібенкламід. Тривалість ЦД коливалася від 4 до 18 років (8,3 ± 0,3 року), при цьому більше ніж десятирічний перебіг хвороби мав місце у 75% пацієнтів. У шести осіб з ЦД діагностовано судинні та нейропатичні хронічні ускладнення.

Результати спермограми у першій (контрольній) і другій (хворі на ЦД) групах суттєво не відрізнялися за основними показниками (характерний запах, прозорий сірий колір, в’язкість в межах норми, рН 7). Об’єм еякуляту становив 2,0-3,2 (2,5 ± 0,2) мл у здорових чоловіків з групи контролю і 1,5-3,0 (2,4 ± 0,5) мл у пацієнтів з ЦД (р = 0,56). Не відмічено вірогідної різниці між групами у концентрації сперми і кількості рухливих сперматозоїдів протягом першої години спостереження (р = 0,18) (табл. 1, 2).

 

Таблиця 1. Кількісна оцінка типів сперматозоїдів у пацієнтів з ЦД і здорових чоловіків (група контролю)

Морфологія сперматозоїдів

Групи (%)*

Контрольна

Хворі на ЦД

Овальні

29

28

Веретеноподібної форми

24

24

Круглі

23

23

Незрілі

7

8

Аморфні

9

8

З двома голівками

1

1

З двома хвостами

1

1

Макроцефалічні

3

3

Мікроцефалічні

3

4

* Відсоток вирахувано від загальної кількості сперматозоїдів; p = 0,89.

Таблиця 2. Середня концентрація і відсоток рухливих форм сперматозоїдів в обох групах (p = 0,18)

Групи

Концентрація (M ± MSE) (к–сть × 106/мл)

Рухливі форми (%)

Контрольна

80 ± 47

69,0

Хворі на ЦД

68 ± 06

64,0

Згідно з результатами аналізу сім’яної рідини у хворих на ЦД, в одного з них, хоча й незначною мірою, виявлявся менший об’єм еякуляту, більш низькі концентрація та рухливість сперматозоїдів. У цього пацієнта мали місце гормональні розлади, що вказувало на дисфункцію клітин Лейдіга і Сертолі (табл. 3).

Таблиця 3. Характеристики хворих на ЦД, пов’язані з фертильністю

Хворі на ЦД

Вік (роки)

Тривалість діабету (роки)

Сексуальна потенція

Інсулін (ОД)

Хронічні ангіопатія і нейропатія

Сім’яна рідина

Глікозильований гемоглобін/

глюкоза крові

Гормони

1

21

8

N

50

2

34

4

N

74

N

N

N

3

28

5

N

60

N

N

N

4

37

5

N

40

N

N

5

58

7

N

+

N

N

6

24

10

N

50

+

N

N

7

60

6

+

N

8

38

18

40

+

N

N

N

9

37

6

N

72

N

N

10

35

14

50

+

N

N

N

11

46

3

N

N

N

12

49

14

50

+

N

N

N – показник у межах норми.

Імпотенція була зареєстрована у чотирьох осіб з ЦД (33,3%) (три пацієнти з ЦД 1-го типу і один з ЦД 2-го типу). Вони мали хронічні ускладнення ЦД, вторинні по відношенню до нейропатії та ангіопатії. Жоден чоловік з групи контролю не скаржився на імпотенцію (р = 0,0014) (ВШ = 1,50; 1,01 < ВШ < 2,24). Переважна більшість (75%) хворих на ЦД з імпотенцією використовували НПХ-інсулін. Істотних гормональних змін у пацієнтів з ЦД не виявлено (табл. 3).

Чоловіча імпотенція, що полягає в труднощах у досягненні та підтриманні ерекції до кінця коїтусу, – поширена сексуальна проблема серед хворих на ЦД (Miralles-Garcia J.M. et al., 2004; De Berardis G. et al., 2007). Частота цієї скарги становить від 20 до 50% та підвищується з віком пацієнтів і тривалістю захворювання (Chandrashekar V. et al., 2005), що також спостерігалося в цьому дослідженні.

E.R. Bolona et al. (2007) зазначають, що імпотенція є мультифакторним сексуальним розладом, вторинним по відношенню до ендокринних, судинних, неврологічних і психологічних порушень, які негативно діють на ерекцію. Результати даного дослідження вказують на судинну і неврологічну патологію як на основну причину імпотенції у хворих на ЦД. Разом з тим гормони істотно не впливають на виникнення еректильної дисфункції.

Більш ранні дослідження дисфункції гіпоталамо-гіпофізарно-гонадної вісі та імпотенції показали суперечливі результати (Ballester J. et al., 2004; Chiodini I. et al., 2006). N. Pitteloud et al. (2005) відмітили, що популяція клітин Лейдіга і рівень метаболітів тестостерону знижуються обернено пропорційно підвищенню резистентності до інсуліну. Результати інших досліджень не свідчили про зміни рівня тестостерону в плазмі у пацієнтів з ЦД незалежно від їх сексуальної поведінки (Ballester J. et al., 2005; Bolona E.R. et al., 2007). I. Faerman et al. (1972) не спостерігали порушень у кількості клітин Лейдіга і тестикулярній морфології у хворих на ЦД з імпотенцією.

Як зазначають T.C. Bansal et al. (2005), в клінічних звітах доінсулінової ери вказувалося, що дефіцит інсуліну є причиною імпотенції у діабетиків. Пізніше автори визначали еректильну дисфункцію і атрофію яєчок як найбільш поширені сексуальні розлади в осіб з погано контрольованим ЦД. Тим не менше після того як препарати інсуліну стали доступними для лікування діабету, не відбулося жодних змін у вирішенні цієї проблеми.

Зв’язок між ЦД і чоловічим безпліддям все ще залишається під питанням. L.C. Garcia-Diez et al. (1991) вказують, що при ЦД 1-го типу (інсулінозалежному) зменшується об’єм сім’яної рідини. Концентрація, рухливість, життєздатність сперматозоїдів і частка їх нормальних форм також є нижчими. C. Fairburn (1981) дотримувався думки, що безпліддя не поширене серед хворих на ЦД, окрім осіб з ретроградною еякуляцією.

У даному дослідженні тільки один пацієнт мав змінені параметри сім’яної рідини, пов’язані з низьким плазмовим рівнем тестостерону і ФСГ, нормальною концентрацією ЛГ, що свідчить про дисфункцію клітин Лейдіга і Сертолі.

Недоліками цього дослідження є невелика кількість учасників, а також необхідність виконання нових спермограм уже в наступному трайлі для того, щоб порівняти їх показники в різні моменти часу (через 12 міс).

Таким чином, результати даного дослідження свідчать, що нейропатія і судинна недостатність можуть бути пов’язані із сексуальною дисфункцією у хворих на ЦД 1-го і 2-го типів без істотного залучення у патологічний процес гіпоталамо-гіпофізарно-гонадної вісі.

Огляд підготувала Марина Малєй
Relation between diabetes mellitus and male fertility,
Einstein, 2009; 7 (4 Pt 1): 407-10.

В начало статьи

Наш журнал
у соцмережах:

Випуски за 2012 Рік

Зміст випуску 4 (6), 2012

  1. Пасєчніков С.П., Мітченко М.В., Нашеда С.В.

  2. Князькова И.И.

  3. Чінов Г.П., Нагорний О.Є.

  4. Литвинець Є.А., Антонів Р.Р.

  5. Переверзев А.С.

  6. Чінов Г.П., Нагорний О.Є.

Зміст випуску 3 (5), 2012

  1. Переверзев А.С.

  2. Веропотвелян Н.П., Погуляй Ю.С., Журавлева С.А. и др.

  3. Грачева О.О., Литвак Е.О.

  4. Юрах А.Е., Романенко А.М.

  5. Пасєчніков С.П., Мітченко М.В., Нашеда С.В.

  6. Поворознюк М.В.

Зміст випуску 2 (4), 2012

  1. Пасєчніков С.П., Глєбов А.С.

  2. Пасєчніков С.П., Клименко Я.М.

  3. Пасєчніков С.П., Мітченко М.В., Нашеда С.В.

  4. Іванов Д.Д., Кушніренко С.В.

  5. Гаврилюк А.М., Наконечний А.Й.

  6. Переверзев А.С.

  7. Банира О.Б., Строй О.О., Шуляк О.В.

Зміст випуску 1 (3), 2012

  1. Підмурняк О.О., Собчинський С.А., Войцешин В.В. та ін.

  2. Кубанський С.А.

  3. Переверзев А.С.

  4. Вайсерман А.М.

  5. Гаврилюк А.М., Наконечний А.Й.

  6. Серняк Ю.П., Криштопа М.В., Фуксзон А.С. и др.

  7. Пасєчніков С.П., Мітченко М.В., Нашеда С.В.

  8. Прийма О.Б., Кульчинський А.Б., Кульчинська Г.Л. та ін.

  9. Топчий И.И., Щербань Т.Д., Семеновых П.С.